Проблемні питання примусового виконання аграрних розписок

14.12.21

Однією з відомих проблем бізнесу з виробництва сільськогосподарської продукції протягом багатьох років було те, що агровиробники, маючи нагальну потребу в обігових коштах особливо в період посівної, стикались з ускладненнями у залученні таких коштів за допомогою традиційних механізмів (банківського кредитування, товарних кредитів тощо). Це спричиняли такі фактори як відсутність, зокрема у дрібних та середніх агровиробників, «твердих» активів, які могли б використовуватись для забезпечення виконання своїх зобов’язань та складність практичного задоволення кредитором своїх вимог через традиційні механізми забезпечення.

Виправити вказану ситуацію покликаний був проект із запровадження в Україні аграрних розписок.  Зручний та гнучкий інструмент фінансування агросектору мав надати кредиторам надійний спосіб забезпечення виконання агровиробниками своїх зобов’язань. Сьогодні  аграрна розписка являє собою безумовне зобов’язання позичальника здійснити поставку сільськогосподарської продукції (за товарною аграрною розпискою), або сплатити відповідну суму коштів (за фінансовою аграрною розпискою), яке забезпечується заставою майбутнього врожаю. Період найбільш активного використання аграрних розписок розпочався приблизно з 2018 року. Станом на поточний момент за даними ДП «Аграрні реєстри» в Україні видано більше 7 600 аграрних розписок на загальну суму більш ніж в 51 мільярд гривень, що свідчить про успішність проекту загалом.

Проте при практичному застосуванні нових правових механізмів  нерідко проявляються різного масштабу ускладнення, пов’язані, зокрема, з неузгодженням законодавцем норм та положень вже діючого законодавства з тим, що регулює новий правовий механізм.

Однією з ключових переваг аграрної розписки визначався швидкий та простий механізм її примусового виконання за рахунок заставленого врожаю в позасудовому порядку шляхом вчинення нотаріусом на аграрній розписці виконавчого напису.  Відповідні процедури встановлюються Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затвердженого наказом Мінюсту від 22.02.2012 № 296/5) та Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (затвердженого Постановою КМУ від 29 червня 1999 р. № 1172), а подальше примусове виконання регулюється в порядку, встановленому Законами України  «Про виконавче провадження», «Про аграрні розписки» (надалі – «Закон») та Інструкцією з організації примусового виконання рішень (затвердженої Наказом Мінюсту від 02.04.2012 № 512/5, надалі – Інструкція).

З урахуванням положень вищевказаних нормативних актів, загальний алгоритм примусового виконання аграрної розписки за рахунок заставленого майна при невиконанні боржником свого зобов’язання виглядає просто:

  • Направлення боржнику відповідної вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання засобами поштового зв’язку (з описом вкладення);
  • Звернення до нотаріуса про вчинення виконавчого напису з поданням оригіналу аграрної розписки (без відмітки про її виконання) та засвідченої копії вищевказаної вимоги з доказами її направлення боржнику (оригіналами розрахункового документа про надання послуг поштового зв’язку та опису вкладення);
  • Звернення до державного чи приватного виконавця для примусового виконання вчиненого виконавчого напису;
  • Арешт та передання стягувачу в порядку ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (при виконанні товарної аграрної розписки згідно п.6 розділу ХІ Інструкції) або передання стягувачу на зберігання та реалізація в порядку ст.51 Закону України «Про виконавче провадження» (при виконанні фінансової аграрної розписки згідно п.3 розділу ХІ Інструкції).

При цьому вищевказані етапи від направлення вимоги боржнику до відкриття виконавчого провадження та арешту предмета застави цілком правомірно можуть бути реалізовані протягом буквально одного робочого дня.

Важливою особливістю є встановлення безпосередньо нормою Закону підтвердженої безспірності вимог за аграрної розпискою самою наявністю такої розписки без відмітки про її виконання (ст.13 Закону). Крім того, для забезпечення гнучкості та збільшення гарантій задоволення вимог кредиторів, Законом було серед іншого передбачено такі положення як:

  • право сторін забезпечити виконання зобов’язань за аграрною розпискою будь-якими передбаченими законодавством України видами забезпечення виконання зобов’язань (ч.9. ст.7 Закону);
  • право кредитора задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна боржника у разі відсутності в натурі предмета застави (ч.3. ст.13 Закону);
  • право кредитора задовольнити свої вимоги до боржника за аграрною розпискою за рахунок майна третьої особи, у разі відчуження такій третій особі боржником майна, яке є предметом застави за аграрною розпискою, після чого в такої третьої особи виникає право регресної вимоги до боржника за аграрною розпискою (ч.4. ст.13 Закону);
  • автоматичне розповсюдження статусу предмета застави за аграрною розпискою на майбутній врожай будь-якої іншої сільськогосподарської продукції, що вирощується або буде вирощуватися боржником на земельній ділянці, на якій до цього вирощувалася продукція, майбутній врожай якої був предметом застави (ч.ч. 6,8. ст.7 Закону);

Проте, на жаль, реалізація вищевказаних прав при задоволенні кредиторами своїх вимог у позасудовому порядку на практиці пов’язана з певними ускладненнями. Подекуди це виявляється неможливим взагалі через відсутність у Законі України «Про виконавче провадження» та Інструкції відповідних процедур та повноважень виконавця.

Порядок та спосіб виконання аграрних розписок визначений спеціальним розділом ХІ Інструкції. Проте Міністерство юстиції, запроваджуючи відповідні положення, обмежилось виключно процедурами пов’язаними з виявленням, накладенням арешту та передачею стягувачу лише самого заставленого за аграрною розпискою врожаю. Фактично встановлюється єдиний можливий результат не виявлення такого врожаю вжитими виконавцем заходами з розшуку – повернення виконавчого документу стягувачу. Тобто вказаний розділ Інструкції в принципі не визначає механізму, способів та процедур, які забезпечували б виконавцю можливість вчинення виконавчих дій в частині будь-яких вищенаведених додаткових прав кредитора, передбачених Законом. Такий стан речей зумовлює або відмову виконавця від вчинення відповідних дій, або високу вірогідність успішного оскарження таких дій виконавця боржником.  Таким чином, для успішної примусової реалізації будь-яких вищенаведених додаткових прав кредитора, останньому доводиться звертатись до судового захисту. Така необхідність серйозно ускладнює кредитору задоволення своїх вимог.

Крім того, існує ряд інших законодавчих недоліків у регулюванні відповідних процедур, які на практиці створюють суттєві ускладнення при виконання аграрних розписок.

Зокрема, відображена у п.9. розділу ХІ Інструкції необхідність «досягнення згоди» між кредитором та боржником щодо якості продукції, яка підлягає передачі. За її відсутності виконавець має залучити експерта та здійснити виконання лише після отримання результатів експертизи. На практиці фактично це перетворюється на механізм затягування боржником виконавчого провадження шляхом «недосягнення згоди» щодо якості.

Пункт 6 розділу ХІ Інструкції прямо зазначає, що товарні аграрні розписки виконуються в порядку, передбаченому ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження». Ця стаття передбачає примусове вилучення предметів, які підлягають передачі стягувачу за виконавчим документом, саме у боржника. Водночас такий предмет операцій з сільськогосподарською продукцією як зерно, в тому числі питання його обігу та зберігання,  регулюється  спеціальним законодавством. До нього, окрім Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», відносяться, зокрема, «Положення про обіг складських документів на зерно» (затверджене Наказом Мінагрополітики від 27.06.2003р. №198,), «Порядок ведення реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання» (затверджений Постановою КМУ №1569 від 17.11.2004р.), та «Порядок ведення реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, і реєстру зернового складу» (затверджений Наказом Мінагрополітики від 11.08.2005р. №374) тощо.

Відповідно до норм вищевказаних актів зерно підлягає зберіганню на зернових складах на підставі письмових договорів зберігання зерна, з видачою відповідних складських документів на зерно (складських свідоцтв двох видів, або складських квитанцій), щодо яких ведеться спеціальний реєстр. Механізм законної видачі зерна заставодержателю передбачено лише для застави зерна за подвійним складським свідоцтвом. У всіх інших випадках зерновий склад має право видати зерно виключно володільцю оригінала складського документа та лише в обмін на такий оригінал. Відповідно, таким володільцем, як правило, є сам боржник за аграрною розпискою, і віддавати документ він не зацікавлений.

Тобто, якщо після збору врожаю, який є предметом застави за товарною аграрною розпискою, такий врожай зберігатиметься не у боржника, а на зерновому складі третьої особи, виникає проблема. Зерновий склад не має правових підстав без рішення суду видати відповідне зерно будь-якій особі крім поклажодавця – володільця складського документа. Вказана неузгодженість сама по собі не позбавляє виконавця права діяти за загальним порядком ст.53 Закону України «Про виконавче провадження» – примусово вилучати майно боржника, що перебуває у третіх осіб. Проте вже ст.60 зазначеного Закону, до якої відсилає Інструкція саме щодо виконання аграрних розписок, передбачає вилучення предметів саме у боржника. Внаслідок такої законодавчої неузгодженості для кредитора створюються додаткові труднощі. Крім протидії боржника він може зіткнутись з активною протидією вчиненню виконавчих дій і з боку зернового складу. Останній небезпідставно побоюватиметься майнових втрат для себе у зв’язку зі встановленою законом відповідальністю складу перед поклажодавцем за втрату/нестачу зерна.

Таким чином, для того щоб аграрні розписки як інструмент фінансування агросектору більше відповідали початковому задуму, необхідним є коригування законодавства у суміжних сферах. Це дозволить кредиторам в повній мірі реалізувати свої права та усунути неузгодженість положень, яка ускладнює примусове виконання аграрних розписок.

Олександр Савченко, юрист, для видання «Юридична практика»

 

Iншi Публікації

Arrow Arrow
22.11.2018
Україна на міжнародній судовій арені: підсумки та рекомендації майбутніх дій
Читати далi
17.01.2018
Тетяна Ігнатенко коментує останні висновки ЄСПЛ
Короткий експертний аналіз щодо дотримання прав людини у кримінальних провадженнях.
Читати далi
10.10.2017
Тетяна Ігнатенко коментує Проект Закону №159 щодо захисту прав людини
Експертний аналіз щодо нового Проекту Закону №159, внесеного у Парламент Петром Порошенко.
Читати далi