Експропріація майна РФ в Україні: підводні камені та пастки попередніх угод

14.04.22

Як Україна буде конфісковувати майно російських підприємств і громадян, чи будуть росіяни подавати до суду та якими можуть бути результати потенційних арбітражних проваджень?

Звичайно ж, конфіскація майна громадян держави-агресора не є українським ноу-хау; цій практиці вже понад сто років, і вперше заходи експропріації майна громадян ворожих держав були застосовані під час Першої Світової Війни. Так, до кінця вересня 1914 року країни Антанти і Німеччина, а згодом і Австрія, заморозили торгівлю й розрахунки з контрагентами з ворожих держав, резидентів ворожих держав зобов’язали поставити на облік своє майно, а в подальші роки розпочали його вилучення, що також супроводжувалося примусовою ліквідацією юридичних осіб, заснованих резидентами ворожих держав, та інтернуванням їхніх громадян. Також було багато прецедентів експропріації майна громадян і компаній ворогуючих сторін і протягом Другої Світової Війни.

Як ми знаємо, Законопроект № 7169 уточнює пакет заходів, вже передбачених Законом України “Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів”: розширює коло осіб, у яких може бути вилучене майно (зокрема, тепер заходи можуть стосуватися фізичних осіб – як резидентів, так і нерезидентів РФ), і передбачає, що майно може вилучатися в рахунок майбутніх репарацій за шкоду, якої зазнала Україна внаслідок російської агресії. Ці уточнення цілком доречні.

Разом із тим, не можна забувати про Угоду між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій (ратифікована Верховною Радою України 15 грудня 1999 року). Майно російських резидентів в Україні у переважній частині кваліфікуватиметься як інвестиції за змістом Угоди. Стаття 5(1) Угоди передбачає, що “[i]нвестиції інвесторів однієї з Договірних Сторін, здійснені на території іншої Договірної Сторони, не будуть експропрійовані, націоналізовані або піддані мірам, рівним по наслідках експропріації […], за винятком випадків, коли такі міри приймаються в суспільних інтересах в установленому законодавством порядку, не є дискримінаційними і супроводжуються виплатою швидкої, адекватної й ефективної компенсації.” Інакше кажучи, Угода сама по собі не забороняє експропріацію майна, але ставить її легітимність у залежність від виконання певних умов; із цих умов вочевидь не може бути забезпечена умова щодо виплати “швидкої, адекватної й ефективної компенсації.”

Це може призвести до того, що російські резиденти пред’являтимуть проти України позови про компенсацію вартості вилученого в них майна; відповідно до статті 9(2) Угоди такий позов може бути пред’явлений до українського суду, Арбітражного інституту Стокгольмської торгової палати або до арбітражу ad hoc – за вибором  позивача. Але це не означає, що Україна буде неодмінно визнана винною в порушенні своїх міжнародних зобов’язань.

Адже міжнародне право складається не лише з міжнародних договорів – таких, як вищезгадана Угода, – але й з міжнародного звичаєвого права (сustomary international law), яке визнає повноваження держави з підтримки публічного порядку (policy powers). В межах цих повноважень держава має право безоплатно вилучати майно, в тому числі в якості санкції за вчинення правопорушення, – і при цьому таке вилучення майна не вважатиметься експропріацією. В сучасній практиці міжнародного інвестиційного арбітражу (до прикладу, рішення у справах Tecmed v Mexico, Methanex v United States, Saluka v Czech Republic, Naturgy v Colombia) простежується стійка тенденція: до відмов у задоволенні позовів, передусім про пряму або непряму експропріацію, з тих підстав, що вилучення майна було нічим іншим як реалізацією policy powers.

Втім, авторові невідомі рішення міжнародних інвестиційних арбітражів у справах, де реалізація policy powers, зокрема щодо експропріації майна, розглядалася б у контексті відповіді на військову агресію. І хоча автор не бачить достатньо очевидних причин, з яких policy powers не мали б охоплювати заходи у відповідь на військову агресію, наразі важко передбачити з достатньою визначеністю, наскільки сприятливими для України можуть бути результати потенційних арбітражних проваджень.

 

Максим Кодунов, радник LCF Law Group, спеціально для видання «Фокус»

Iншi Публікації

Arrow Arrow
22.11.2018
Україна на міжнародній судовій арені: підсумки та рекомендації майбутніх дій
Читати далi
17.01.2018
Тетяна Ігнатенко коментує останні висновки ЄСПЛ
Короткий експертний аналіз щодо дотримання прав людини у кримінальних провадженнях.
Читати далi
10.10.2017
Тетяна Ігнатенко коментує Проект Закону №159 щодо захисту прав людини
Експертний аналіз щодо нового Проекту Закону №159, внесеного у Парламент Петром Порошенко.
Читати далi