Важливі нюанси при вирішенні спору в арбітражі

11.01.21

Глобалізація ринків і капіталів призвела до ускладнення та інтернаціоналізації українського бізнесу. Вже рідкість, коли бізнес не має відносин із зарубіжними партнерами та контрагентами.

З метою передбачуваності розгляду спорів частим вибором бізнесу став міжнародний арбітраж, який дозволяє самостійно визначати не тільки арбітрів, а й правила розгляду спору і законодавство, що застосовується. Фактично вже на етапі укладання контракту сторони можуть передбачити установу (постійний арбітраж) або осіб (арбітри або ad-hoc арбітраж), яким вони готові довірити вирішення спору. Можуть визначити регламент, за яким хочуть, щоб спір розглядався, заздалегідь розуміючи особливості процедури. Можуть вибрати і місце, зручне їм для вирішення спору.

Однак, як кажуть, хочеш миру – готуйся до війни. Якщо сторони контракту розуміють механізм самого вирішення спору арбітражем, оскільки самі його формують, то, як правило, вони не думають на етапі укладання договору, як і де вони будуть виконувати арбітражне рішення. І часто саме цей аспект приносить неприємні сюрпризи.

Рік, що минув, виявив важливі деталі в судовій практиці національних судів у зазначеній категорії справ, на які варто звернути увагу вітчизняному та закордонному бізнесу при розробці контракту.

  1. Перевірте, чи немає загроз арбітражній угоді. Арбітражна угода або арбітражне застереження в контракті – основа для компетенції арбітражу. Немає її – немає арбітражу. Тому недобросовісні контрагенти насамперед думають, як оскаржити арбітражну угоду та визнати її недійсною. Але набагато складніше прийняти ситуацію, коли арбітражна угода є, вона не оскаржена, або підтверджена судом її дійсність, і вже на етапі визнання арбітражного рішення суд встановлює, що арбітражної угоди немає. Така ситуація була встановлена ​​у двох справах, за якими ВС відмовив на цій підставі у визнанні та виконанні арбітражного рішення. У першій справі № 756/618/14-ц суд визнав, що фальшивість документа, в якому міститься арбітражне застереження, свідчить про те, що волевиявлення особи на арбітраж не було взагалі. В іншій справі № 824/181/19 ВС встановив, що незважаючи на наявність підпису позивача на додатковій угоді як компанії, яка фінансує виконання договору, відсутній перехід до нього права вимоги за таким договором, оскільки сторонами арбітражного застереження є продавець і покупець.
  2. Уточніть, чи може бути переданий спір в арбітраж за законодавством країни контрагента та/або його активів. Мета постраждалої в договірних відносинах сторони: отримати реальну компенсацію понесених збитків, тобто реальне виконання арбітражного рішення. І оскільки виконання буде здійснюватися в країні контрагента або його активів, то необхідно дізнатися вимоги такої держави щодо того, чи є обмеження на передачу спорів в арбітраж. Найчастіше виключені з категорії «арбітрабельності» спори, пов’язані з нерухомістю, банкрутством, реєстрацією різних об’єктів, в тому числі цінних паперів, інтелектуальної власності, заподіянням шкоди, сімейні, аліментні, спадкові спори. Однак конкретний перелік неарбітрабельних спорів може відрізнятися між окремими державами. І точно небажано дізнатися про це на етапі визнання і виконання арбітражного рішення, оскільки це означає, що треба починати все з початку, але вже в державному суді. У цьому контексті варто звернути увагу на справу № 907/930/15, в якій ВС визнав, що спір про право власності на нерухоме майно, що виник з договору про спільну діяльність, має вирішуватися тільки державним судом, а не арбітражем.
  3. Оцінити зовнішньополітичні відносини між країнами сторін контракту: чи немає військового або економічного конфлікту, що може послужити причиною введення однією з країн політичних та /або економічних санкцій. Відразу ілюстрація на прикладі. У 2020 році після неодноразового розгляду заяв про визнання арбітражних рішень проти українських резидентів ВС встановив загрозу публічному порядку України виконанням такого рішення на користь російської компанії оборонного-промислового комплексу, внесеної до списку санкцій Україною. І незважаючи на те, що суди рідко відмовляють визнавати арбітражне рішення на підставі загрози громадському порядку держави, проте саме зовнішньополітичні відносини між країнами можуть несподівано створити перешкоди для реалізації приватноправових (договірних) відносин між конкретними суб’єктами.

На завершення можна сказати, що минулий рік виявив необхідність для бізнесу більш детально вивчати не тільки прямі положення контрактів і арбітражних угод, але і своїх контрагентів та їх законодавства, щоб укладення контракту закінчилося в будь-якому випадку його реальним виконанням.

Юлія Атаманова, партнер, керівник практики міжнародного арбітражу, спеціально для KyivPost