Ми народжені перемагати

28.04.22

Юридичній спільноті Костянтин Красовський відомий як фахівець із багаторічним досвідом державної служби, а ще к.ю.н., магістр публічного адміністрування (Сіракузький університет, штат Нью-Йорк, США), радник, керівник практики GR та конституційного права Юридичної групи LCF. З початку збройної агресії рф він — юрист в армії, молодший сержант ЗСУ, зенітник. Службу проходив у Києві, зараз його підрозділ перемістився східніше.

В інтерв’ю “Юридичній практиці” Костянтин Красовський розповідає про свій шлях до війська, спостереження та враження воєнного часу, а також неминучість перемоги України.

 

 Де вас застав ранок 24 лютого? Чи було передчуття, що буде війна?

— Я не думав, що буде відбуватись аж такий широкомасштабний наступ. Допускав, що буде певне загострення на Донбасі.

Вранці 24 лютого я планував встати раніше, бо якраз мав бути семінар в Києво-Могилянській академії. Я там веду практичні заняття в школі публічного врядування імені Андрія Мелешевича. Перший курс публічного врядування, тільки почали вивчати основи конституційного права, а 24 лютого якраз мав бути семінар «Права людини». Напередодні готувався до зустрічі зі студентами вранці, а не до війни.

Раніше з колегами ми обговорювали можливі варіанти дій на випадок війни. Я підготувався до можливої евакуації: завчасно купив дві каністри бензину, мав повний бак для можливої евакуації родини.

24 лютого брат попросив перевести племінницю з онучкою з Троєщини на правий берег, тоді я застряг в усіх можливих заторах. Подзвонив колезі з Могилянки, що не встигну на онлайн-лекції, але у зв’язку з воєнним станом їх скасували.

Ми намагалися зібратись усі на одному березі Дніпра про всяк випадок. Далі жіночу частину родини збирались вивозити на дачу під Києвом і далі в Рівненську область.

Коли всі зібрались під Києвом, наступного дня ми встигли виїхати на трасу біля Макарова — вона була ще безпечна для цивільного населення. Потім стало відомо, що міст у Стоянці підірвали, і було не зовсім зрозуміло, як вертатись до Києва. До того ж усі казали, що до ТрО Києва дуже важко потрапити. Тож ми із сином пішли у військомат в Рівненській області.

— У вас був військовий досвід?

— Я мав досвід служби в радянській армії. Тож мені практично одразу сказали: “Приходьте!” — і покликали наступного дня на дванадцяту годину.

Потрапив на навчання: тактика, медицина. У нас гарні інструктори, але, на жаль, інформацію надавали в дуже стислі строки. Додатково вчили роботу з ПЗРК: радянська «Ігла», польський Piorun, американський Stinger. А зараз, наскільки мені відомо, надійшли на озброєння англійські Starstreak, і мені також хотілося б їх вивчити.

 

— А є досвід із мирного життя, який зараз допомагає?

— Якщо ти не спецпризначенець, то, напевно, складно говорити про якусь підготовку до війни. Потрібно бути готовим психологічно, бо наздоганяє когнітивний дисонанс «Як же так, у ХХІ столітті?!».

Багато хто цитував психіатра, який вижив у концтаборі, Віктора Франкла, що першими загинули ті, хто вважав, що скоро минеться; потім — ті, хто вважав, що це ніколи не закінчиться, а вижили ті, хто жив і мав сенс жити кожного дня. І нам потрібно підготуватись психологічно, що війна, звісно, закінчиться обов’язково, але не очікувати цього кінця постійно.

Наша перемога буде, потрібно її наближати, а не очікувати.

Я іноді проводжу аналогії з Майданом: чи знали ми умовного 15 лютого, що 21 лютого буде перемога? Навпаки, 15-го якраз вважалося, що Майдан можуть задавити. Пам’ятаю, як у 2014 році наприкінці лютого – на початку березня ми одне одному казали: «Так, що нам, ще путіна скидати?». Виявляється, що так.

А зараз у нас глобальний Майдан: як українці згуртувались, так і інші країни надають допомогу.

 

— Можна говорити, що допомога надходить в армію?

— Надходить до частин, проте фронт настільки великий, що ми самі не уявляємо до кінця: це ж найбільша війна в Європі після Другої світової війни. Наступальну зброю Україні тільки почали надавати.

 

— Є бойові успіхи, якими можна похвалитись публічно?

— Ви знаєте, ворог почав менше літати, це видно навіть, якщо порівняти статистику збитих літаків та інших повітряних цілей перших двох тижнів і тепер. Причини дві: у нас працює ППО і вони почали боятись.

— Ваша родина підтримала рішення піти до армії?

— Ми поговорили, вони погодились… Ви ж розумієте, про Бучу та Ірпінь ніхто ж не знав завчасно. А я розумів, що після російської чи радянської армії завжди приходить ЧК і НКВД та концтабори. І це, на жаль, підтвердилось. Може, хтось міг знайти себе у волонтерстві, хтось — чекати, коли мобілізують, я подумав, що мені буде важко чекати.

Своїй дружині я пояснив, що, зокрема, іду захищати персонально її та доньку — вони є уособленням Батьківщини, яку я люблю і захищаю.

Жіноча частина родини зараз у безпеці в Польщі — це також допомога від товариша, якому я вдячний. Та й у самій Польщі відчувається допомога нашим громадянам. А коли родина в безпеці, мені спокійніше тут.

Росіяни не розуміють, з ким вони зв’язались. Наші українські дядьки-воїни — чоловіки за 40—50 років, які пожили вже, мають досвід, можуть хати побудувати, а можуть і накостиляти. Я багато спілкуюся з побратимами — це добровольці, які не чекали на мобілізацію, і в такі моменти розумієш, що таке справжній козацький дух.

Ось, наприклад, мої побратими не могли повірити, що суддя Верховного Суду може воювати в бойовій частині. А це правда, я знаю його особисто. І я, як спеціаліст із конституційного права, можу сказати, що конституційний обов’язок громадянина — захищати свою країну, незалежно від посади.

 

— Серед ваших побратимів багато юристів?

— Я зустрів свого колегу, він у нас у батальйоні опинився. А в моєму підрозділі більше юристів немає, тим більше — кандидатів юридичних наук)))

 

— Ваш професійний досвід впливає на оцінку роботи вашого місця служби?

— Більше не юридичний досвід, а з публічного адміністрування. У нас у 2014 році було вікно можливостей, яким скористались, але не до кінця. А після перемоги відкриється ще більше можливостей: для модернізації держави, єднання суспільства, зміни в культурному та ідеологічному напрямі, думаю, це багато хто відчуває. Нам треба перемогти, а далі розберемось.

Зараз загроза існуванню не тільки нашої держави, але й українства в цілому. Тож нам треба вижити і перемогти, маємо багато шансів саме на це.

 

— Що би ви могли сказати своїм студентам?

— А ми з ними якраз і говорили про перший розділ Конституції: про державу, про саму Конституцію. Іноді дехто зневажливо ставиться до Конституції, каже, що її треба міняти… А виявляється, Конституція працює, працюють конституційні інститути, працюють процеси, які були закладені на початку 90-х років. Наша держава виявилася спроможною тримати навіть такий виклик, який стоїть зараз перед нею. Процеси, що відбулись після 2004 року, 2014 року, як виявилося, зміцнили нашу країну. Наприклад, процес децентралізації показав, що місцева влада спроможна протистояти багатьом викликам, зокрема щодо організації оборони і захисту. Треба продовжувати і поглиблювати процеси самоврядування.

 

 Як зараз працює Юридична група LCF?

— Я не дуже заглиблений в процеси, які відбуваються зараз. Зрозуміло, що ринок упав, але є нові виклики, які потребують нових юридичних рішень. За можливості я беру участь у деяких нарадах чи переговорах онлайн. Звісно, не можу приділяти стільки часу, скільки раніше.

Зараз ведеться робота з доведення воєнних злочинів, створення міжнародного трибуналу. Як член правління Української асоціації міжнародного права, спілкуюся з колегами — це надскладне питання: створення спеціального окремого трибуналу, робота в Міжнародному кримінальному суді…

LCF продовжує роботу на всіх фронтах. Декілька колег вступили до лав ЗСУ і ТрО і захищають країну зі зброєю в руках. Дехто волонтерить та працює на розподільчих складах, плете сітки, допомагає з евакуацією, шукає фінансування, ліки, продукти харчування… Залучений кожен!

Ми як фірма беремо участь і в обробці запитів на гарячу лінію АПУ — а це дуже складний з емоційного боку процес. Крім того, долучаємося до розробки законопроєктів, ну і, звісно, надаємо максимально широку юридичну підтримку нашим клієнтам.

 

— Чи реально побачити живих путіна і його поплічників на лаві підсудних?

— Я впевнений, що це можливо, знаючи, ЯКІ ЗУСИЛЛЯ спрямовані на це. Правильний підхід зараз такий: не кажіть нам, чому це не можна зробити, а давайте знайдемо шляхи, як це зробити, базуючись на нормах міжнародного права.

 

— На вашу думку, чи потрібно змінювати щось у процедурі призову, змінювати організацію збройних сил на професійні?

— З погляду не тільки юридичного, але й public administration, треба змінювати, але й підходи справді змінилися з 2014 року. Війна ж не почалась раптово в лютому, вона триває 8 років, а масований етап почався 24 лютого.

Змінились підходи 90-х років, нульових стосовно того, що «ми ні з ким не будемо воювати і для чого нам мобілізація». Коли бізнесменам потрібно було ставити вантажні автомобілі на мобілізаційний облік, то це здавалось пережитком минулого. Треба підходити до цього розумно з огляду на реалії ХХІ століття. Зараз ми повинні побудувати збалансовану систему: маємо давати розвиватись приватному сектору, але водночас держава має робити все для мобілізації, обліку військовозобов’язаних, проходження зборів. Можливо, нам для цього варто взяти елементи фінської, швейцарської чи ізраїльської системи. Наприклад, Швейцарія за короткий проміжок часу може мобілізувати майже мільйонну армію. Зважаючи на висновки війни, ми будемо розуміти, яку краще мати армію. Але це після перемоги. Зараз потрібно їх задавити і викинути за межі наших кордонів.

 

 Те, що міністр оборони – наш колега-юрист, викликає більше довіри?

— Я його знаю особисто з початку нульових років, він не тільки хороший юрист, а й хороший управлінець.

 

— Якби ви не потрапили до ЗСУ, у вас був альтернативний план?

— Я би продовжував роботу в рамках Professional Government Association of Ukraine — у них багато ініціатив, я би знайшов себе і у волонтерському русі… Але, розумієте, якщо в 2014—2015 роках можна було для себе вирішити питання таким чином: безпосередньо в армії ти чи ні, відбудовуєш державу після того, що сталось, із руїни, то зараз ситуація така, що під загрозою існування самої держави — все одно в якийсь момент довелось би брати зброю до рук. Приклади Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Бородянки показують, що і армія рф, і ті, хто приходять за нею, налаштовані на винищення всього українського.

 

— Чому Україна переможе?

— Ми народжені перемагати. По-перше, Україна цього заслуговує, по-друге, наш дух іде попереду нас, по-третє, ми знаємо, за що воюємо. Перемога або смерть — хай як пафосно це звучить, але вони нас хочуть винищити, отже, не лишають іншого виходу, крім перемоги.

Пам’ятаю вислів про Голокост: «Якщо хтось каже, що вб’є вас, то вірте йому, бо вб’є за першої можливості». Тому беріть зброю і бийте першими. Нам залишається тільки перемога.

Костянтин Красовський, радник, керівник практики GR та конституційного права, для видання «Юридична практика»

Iншi Новини

Arrow Arrow