Особливості правонаступництва при процедурі банкрутства

17.06.20

Для здійснення процесуального правонаступництва у справі про банкрутство суду необхідно встановити факт матеріального правонаступництва, з яким закон пов’язує вибуття або заміну кредитора. Під правонаступництвом у банкрутстві в першу чергу розуміють зміну суб’єктного складу кредиторів боржника.

В силу норм Кодексу України про процедури банкрутства (Кодекс про банкрутство) суд виявляє кредиторів боржника, розглядає і визнає їх обгрунтовані вимоги. Ухвала про визнання вимог є підставою для їх внесення до реєстру вимог кредиторів. Саме цей документ протягом всієї процедури банкрутства буде визначати обсяг прав кредиторів, наявність або відсутність у них статусу забезпечених кредиторів, «обсяг» їх голосів на зборах кредиторів. Надалі конкурсні кредитори можуть бути представлені в комітеті кредиторів і впливати на результат процедури банкрутства боржника.

Виникнення і визнання

Для визнання кредиторських вимог суд розглядає матеріальні і правові підстави вимог до боржника. А після цього, керуючись процесуальними нормами Кодексу про банкрутство, приймає судову ухвалу, в якій фіксує такі вимоги, їх розмір, статус, черговість погашення.

Кодекс про банкрутство встановлює порядок здійснення процесуального правонаступництва у справі про банкрутство і не регулює матеріальні правові підстави правонаступництва.

Так, в статті 43 Кодексу про банкрутство сказано про те, що «в разі вибуття або заміни кредитора у справі про банкрутство суд за заявою правонаступника чи іншого учасника (учасників) справи здійснює заміну такої сторони її правонаступником на будь-якій стадії провадження у справі. Всі дії, вчинені у справі про банкрутство до вступу у справу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку правонаступник замінив».

Стаття 52 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України говорить про обов’язок суду замінити сторону процесу її правонаступником у разі заміни сторони в зобов’язанні або в інших випадках заміни сторони у правовідносинах.

Разом з тим для здійснення процесуального правонаступництва суду, який розглядає справу про банкрутство, необхідно встановити факт матеріального правонаступництва, з яким закон пов’язує вибуття або заміну кредитора, заміну сторони в зобов’язанні або інший випадок заміни сторони.

Подібний висновок викладено суддями Верховного Суду (ВС) в особливій думці у справі № 922/6220/15, яка розглядалася Судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Верховного Суду. Не погодившись з думкою Палати в частині того, що ухвала про заміну сторони в порядку правонаступництва не підлягає касаційному оскарженню, судді відзначили, що рішення про заміну не є тільки процесуальним. При розгляді питання заміни сторони судді аналізують наявність матеріальних підстав для правонаступництва за статтею 512 Цивільного кодексу (ЦК) України. І особа, яка оспорює правонаступництво, повинна мати право на розгляд її скарги касаційним судом як судом права, який наділений компетенцією розглядати питання неправильного застосування норм матеріального права.

До речі, визначеності в питанні наявності права на касаційне оскарження ухвали про правонаступництво немає до сих пір. Крапку в цьому питанні може поставити Велика палата ВС, якщо прийме до провадження справу № 50/311-б, яка була передана 30 квітня 2020 року на її розгляд.

Підстави для матеріального правонаступництва визначені в статті 512 ЦК України, в якій сказано про те, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою:

  • внаслідок цесії,
  • в результаті правонаступництва (наприклад, універсального правонаступництва при реорганізації юридичної особи або спадкування),
  • внаслідок виконання обов’язку боржника третьою особою, поручителем чи заставодавцем,
  • в інших випадках, які визначені законом.

Часткове правонаступництво

Матеріальне правонаступництво в ряді випадків допускає можливість сингулярного (часткового) правонаступництва.

У той же час важливо враховувати, що норми як ГПК України, так і профільного Кодексу про банкрутство не передбачають можливості сингулярного процесуального правонаступництва. Так, у разі здійснення правонаступництва відбувається вибуття або заміна сторони (кредитора) у справі про банкрутство з передачею новому учаснику всіх процесуальних прав і обов’язків правопопередника. Законом не передбачена можливість розділити між новим і старим кредиторами процесуальні права у справі про банкрутство.

Така можливість порушила б баланс інтересів кредиторів і створила б невизначеність у справах про банкрутство.

Верховний Суд у постанові від 4 грудня 2018 року по справі № 31/160 (29/170 (6/77-5/100) робить висновок, що «для правильного вирішення питання заміни кредитора у справі про банкрутство його правонаступником слід встановити, чи були визнані кредиторські вимоги правопопередника і в якому розмірі, а також обсяг переданих прав вимоги до банкрута. При цьому, оцінюючи обсяг переданих прав, потрібно враховувати загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У нового кредитора, який придбав частину права вимоги до банкрута, фактично виникають інші матеріальні підстави для визнання вимоги, ніж ті, які існували на момент розгляду заяви первинного кредитора судом. Такі вимоги повинні, на мою думку, розглядатися судом як нові вимоги, заявлені після закінчення строку для їх подачі.

Кодекс про банкрутство не обмежує термін висування вимог до боржника та не передбачає зміни черговості погашення вимог для такого кредитора. У той же час такий кредитор не матиме права вирішального голосу у виборних органах управління кредиторів.

Такий підхід унеможливить зловживання правом та укладання угод, які будуть спрямовані, наприклад, виключно на зміну статусу кредитора із забезпеченого на незабезпеченого і отримання права вирішального голосу з метою контролю над комітетом кредиторів і процедурою банкрутства в цілому, порушуючи права інших кредиторів.

Яскравим прикладом такого зловживання може бути поступка забезпеченим кредитором частини права грошової вимоги без належної йому частини забезпечення на користь пов’язаної особи після затвердження реєстру вимог кредиторів. У разі якщо суд допустить заміну такого кредитора в порядку процесуального правонаступництва і визнає за ним статус конкурсного кредитора з правом вирішального голосу, будуть порушені права незабезпечених кредиторів, які не зможуть розраховувати на першочергове отримання суми з продажу майна боржника, на відміну від забезпеченого кредитора

Крім того, фактично відбувається спроба підміни правонаступництвом інституту відмови від забезпечення, який введений у профільний Кодекс про банкрутство, щоб дати правову можливість забезпеченому кредитору отримати право голосу. Зазначу також, що на думку Касаційного господарського суду ВС, яка викладена в постанові від 7 листопада 2019 року у справі № 913/849/14, відмова від забезпечення можлива в строк, встановлений для висування вимог конкурсних кредиторів, тобто до затвердження реєстру вимог кредиторів.

Положення статті 47 Кодексу про банкрутство також не допускають можливості довільної зміни співвідношення голосів кредиторів боржника протягом процедури банкрутства. Норма імперативно встановлює, що підставою для визначення кількості голосів конкурсних кредиторів є ухвала, винесена за результатами попереднього засідання.

Неприпустимість таких угод підкреслюється у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 369/11268/16-ц: договір не може використовуватися учасниками цивільних правовідносин для ухилення від виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Оскільки договір, що укладається, порушує майнові інтереси кредитора, правопорядок не може залишати без реакції такі дії, які хоча і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом. Такий договір може бути визнаний недійсним.

Олена Волянська, партнер, керівник практики банкрутства та реструктуризації, спеціально для видання «Юридична практика»