Юрисдикція земельних спорів: актуальні правові позиції

23.03.20

Згідно зі статистичними даними, близько 8% від загальної кількості справ, розглянутих Верховним Судом у 2019 році, стосувалися вирішення земельних спорів: наприклад, спори про захист прав на земельну ділянку, про визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, про розірвання або визнання недійсним договору оренди землі тощо.

Земельні спори в залежності від суті, суб’єктів, предмета спору і характеру спірних правовідносин розглядаються судами всіх юрисдикцій. Але, в той же час, питання їх підвідомчості на сьогоднішній день є предметом дискусій. При цьому суди нерідко займають діаметрально протилежні позиції: або розглядають справу по суті, або закривають провадження у зв’язку з його непідвідомчістю суду певної юрисдикції.

Констатуючи наявність проблеми визначення юрисдикції судових спорів, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 28 лютого 2008 року у справі «Церква села Сосулівка проти України» (заява № 37878/02) вказав, що жоден суд (загальної і господарської юрисдикції) не розглянув по суті позов заявника через відсутність у них юрисдикції розглядати відповідні спори. У зв’язку з цим, Європейський суд дійшов висновку, що така ситуація прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, порушує саму суть права заявника на доступ до правосуддя, і констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (право на справедливий суд).

У зв’язку з цим національним судовим органам необхідно сформувати єдиний і послідовний підхід до визначення юрисдикції тієї чи іншої категорії справ, в тому числі, за результатами розгляду судових спорів (земельних, зокрема).

У 2019 через порушення правил предметної або суб’єктної юрисдикції на розгляд Великої палати Верховного Суду (ВП Верховного Суду) було передано понад 1400 справ, що складає значну частину всіх справ ВП Верховного Суду.

На сьогоднішній день ВП Верховного Суду зробила правові висновки, які формують підхід до визначення юрисдикції, в тому числі, спорів у сфері земельних правовідносин. Разом з тим, не виключаємо, що підхід до визначення юрисдикції з часом може знову змінитися.

Вихідна позиція

На розгляд ВП Верховного Суду була передана касаційна скарга прокурора в інтересах держави у справі про визнання недійсним рішення виконкому органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність фізичних осіб. На момент пред’явлення позову власником землі виступала юридична особа, до якої, зокрема, і був пред’явлений позов.

Суд першої інстанції (господарська юрисдикція) прийшов до висновку, що дана справа відноситься до юрисдикції загальних судів, оскільки, на його думку, спір виник саме з цивільних правовідносин – в зв’язку з передачею органом місцевого самоврядування земельних ділянок у власність фізичних осіб.

ВП Верховного Суду не погодилася з такою позицією і зробила висновок, що спір підлягає розгляду судом господарської юрисдикції, оскільки позов не стосується прав і обов’язків фізичних осіб, оскільки громадяни, яким відводилися земельні ділянки, не є їх власниками на момент пред’явлення позову, і позовні вимоги до них не заявлялися (вони виступають у спорі в якості третіх осіб).

При цьому, на думку ВП Верховного Суду, той факт, що оскаржується рішення органу місцевого самоврядування про надання земельних ділянок у власність саме фізичних осіб не відносить справу до цивільної юрисдикції, оскільки в подальшому такі фізичні особи здійснили відчуження прав на земельні ділянки, а земельна ділянка на момент пред’явлення позову знаходиться у власності в юридичної особи.

Такі ж висновки містяться і в іншій постанові ВП Верховного Суду – від 12 червня 2019 року по справі № 911/848/18 (при аналогічних обставинах справи).

Тобто, як вбачається з постанов ВП Верховного Суду, юрисдикція спору визначалася виходячи з того, хто є власником земельної ділянки на момент пред’явлення позову.

Зміна вектору

У своїй постанові від 21 серпня 2019 року по справі № 911/3681/17, ВП Верховного Суду відступила від своїх правових висновків щодо юрисдикції спорів щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень у сфері земельних відносин (про які йшлося вище).

Згідно з останньою практикою, якщо таке рішення було прийнято органом місцевого самоврядування на користь фізичної особи, у якої виникли відповідні права і обов’язки, то спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, незалежно від того, чи є така особа власником земельної ділянки на момент пред’явлення позову. (Тобто немає значення, що на момент пред’явлення позову фізична особа вже вчинила відчуження земельної ділянки на користь юридичної особи).

Як бачимо, такий підхід до визначення юрисдикції земельних спорів щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування кардинально відрізняється від підходу, який був сформульований раніше ВП Верховного Суду.

Однак не можна не відзначити, що раніше ВП Верховного Суду вже дотримувалася такої думки і робила подібні висновки в інших своїх постановах за 2018 і 2019 роки, на які Суд також посилався у постанові від 21 серпня 2019 року.

Особлива думка

Іноді в справах, що розглядаються ВП Верховного Суду, судді висловлюють Особливу думку, оскільки не погоджуються з позицією з питання юрисдикції.

Для прикладу, ВП Верховного Суду розглядала справу 21/655/17-г/4 за позовом юридичної особи про визнання недійсним рішення виконкому міськради, яким надано дозвіл громадській організації встановити пам’ятник на земельній ділянці і провести благоустрій території. На думку позивача, таке рішення порушує його права, оскільки ділянка, на якій дозволено встановити пам’ятник, частково накладається на земельну ділянку, плановану для відведення йому в оренду (здійснені всі необхідні дії).

ВП Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року прийшла до висновку, що в даному випадку виконком виступає в ролі суб’єкта владних повноважень, отже, суперечці притаманні ознаки публічно-правового спору, і він повинен розглядатися судами адміністративної юрисдикції.

З такими висновками не погодилися двоє суддів, які в Особливій думці вказали, що спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки позов має приватно-правовий характер. На їхню думку, позов спрямований на захист майнового інтересу (права оренди) позивача від порушень з боку іншої юридичної особи (виконавчого комітету міськради).

Аналізувати у сукупності

Таким чином, не завжди питання визначення юрисдикції є очевидним і підхід судів час від часу може змінюватися. Виходячи з правових висновків ВП Верховного Суду, в кожній конкретній справі необхідно аналізувати у сукупності суб’єктний склад, предмет спору та характер спірних правовідносин. Зокрема, для віднесення спору про оскарження рішення органу місцевого самоврядування до юрисдикції цивільного / господарського суду визначальним є наявність спору про право. У справах адміністративної юрисдикції необхідно визначити, діє орган місцевого самоврядування як суб’єкт владних повноважень або реалізує в правовідносинах права власника майна.

Олена Проценко, старший юрист Юридичної групи LCF, адвокат, спеціально для «Юридичної практики»