Визнання вини та підстави для закриття кримінального провадження

28.04.20

Чи повинен підозрюваний/обвинувачений визнавати вину для звільнення від кримінальної відповідальності?

Стаття 62 Конституції України передбачає, що “особа вважається невинуватою у вчиненні злочину … доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”. Стаття 17 Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК) уточнює зміст презумпції невинуватості. Природно, що дана норма розумієтьсяв першу чергу таким чином, що питання вини чи невинуватості особи суд має вирішувати виключно вироком – обвинувальним чи виправдовувальним. Але це не відповідає в повній мірі існуючій судовій практиці.

Статтею 284 КПК передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Вони, в свою чергу, класифікуються за декількома критеріями. Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. Реабілітуючими є ті підстави, що пов’язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочин. На противагу цьому, нереабілітуючими є ті, що позитивно вирішують питання про вчинення особою злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлена відсутність події кримінального правопорушення; встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення; не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді та вичерпані можливості їх отримати. Відповідно, всі інші підстави є нереабілітуючими і передбачають констатацію факту вчинення особою кримінального правопорушення.

Зокрема, до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належить звільнення особи від кримінальної відповідальності. Підстави звільнення від кримінальної відповідальності закріплені у розділі ІХ Кримінального кодексу. Такими підставами є дійове каяття, примирення винного з потерпілим, передача особи на поруки, зміна обстановки, закінчення строків давності. Також звільнення від кримінальної відповідальності відбувається на підставі закону про амністію або акта помилування, у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, а також у випадках звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. З ст. 369 КК).

При цьому питання про звільнення від кримінальної відповідальності може бути вирішено лише судом як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового розгляду. Вирішуючи це питання до проголошення вироку, суд встановлює факт вчинення особою злочину, і вирішує питання про вину особи.  Водночас питання відповідності інституту звільнення від кримінальної відповідальності принципу презумпції невинуватості є полем для дискусій науковців, також проблема має і практичний аспект. Незважаючи на те, що на особу підозрюваного/обвинуваченого реально не покладається обов’язок понести кримінальну відповідальність, важливим може бути сам факт визнання особою вини. Найочевидніший приклад — репутаційні ризики для публічних осіб.

У контексті питання встановлення вини цікавими є саме етапи досудового розслідування та судового розгляду до проголошення вироку, оскільки після цих етапів вже наявний вирок, що тим чи іншим чином вирішує питання про вину особи.

Не випадково КПК України передбачає обов’язкову згоду особи на те, аби кримінальне провадження щодо неї було закрите саме за підстави звільнення від кримінальної відповідальності.

Якщо розкласти зміст кримінальної відповідальності на складові частини, вона включає в себе осуд, накладення покарання та обов’язок його відбути. При чому ці складові мають також ознаки стадій: суд у своєму рішенні спочатку засуджує особу, потім накладає покарання, після чого передає особу для виконання покарання. За поділом кримінальної відповідальності на складові “стадії” створені інститути звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від відбування покарання відповідно.

Як можна простежити, для наявності кримінальної відповідальності необхідний, як мінімум, осуд особи, який буде свідчити про факт вчинення нею злочину. Очевидно, що осуд пов’язаний з фактом визнання особи винною. Оскільки звільнення від кримінальної відповідальності можливе до вирішення питання про винуватість особи, виникає питання,  чи визнає суд у своїй ухвалі про звільнення особи від кримінальної відповідальності особу винуватою.

І наукова, і практична відповідь на це питання ствердна. В п. 1  постанови пленуму Верховного Суду України №1 від 23.12.2005 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” зазначено, що “…звільнення   від   кримінальної  відповідальності – це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин,  установлених законом обмежень певних прав і свобод  шляхом  закриття  кримінальної справи,  яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України… Закриття кримінальної справи зі звільненням від  кримінальної  відповідальності  можливе  лише  в  разі вчинення особою суспільно  небезпечного діяння,  яке містить склад злочину,  передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч.  1  ст.  44  КК,  а  саме:  у випадках,  передбачених  цим Кодексом,  а також на підставі закону  України про амністію чи акта помилування.”

Важливим з практичної точки зору є те, що особа, яка звільняється від кримінальної відповідальності, не має обов’язку визнавати себе винною. В українських судах зберігається практика (як наприклад, у справі  №235/732/18), аби вимагати від підозрюваного/обвинуваченого визнання провини. Відповідна вимога не закріплена у жодному нормативно-правовому акті і є доволі вільним трактуванням закону стороною обвинувачення та судом. Для звільнення від кримінальної відповідальності закон вимагає лише згоди підозрюваного/обвинуваченого на таку підставу для закриття кримінального провадження (як, наприклад, у справі № 766/3828/17)

Справа № 766/3828/17 цікава також тим, що апеляційний суд у тексті судового рішення прямо не прописав твердження про винуватість особи, що також може мати практичний інтерес. Хоча практика з цього приводу суперечлива: у справах №235/732/18 та  №712/14455/16-к суд у резолютивній частині рішення прямо вказує на винуватість особи.

Відповідь на питання визнання вини має поставити актуальна практика Верховного Суду. У судових рішеннях Касаційного кримінального суду у справах  № 385/1159/16№566/554/16-к№520/6591/15-к суд не вимагає визнання особою вини, задовільняючись лише згодою особи на таку підставу закриття кримінального провадження як звільнення від відповідальності.

Найцікавішим вбачається рішення у справі № 566/554/16-к від 19.11.2019 р., де суд зазначив наступне: “У зв`язку з цим, суд першої інстанції незалежно від визнання ОСОБА_1 вини мав би звільнити його від кримінальної відповідальності…”.

Така позиція Верховного Суду ще раз підтверджує відсутність обов’язку обвинуваченого визнати свою вину для звільнення від кримінальної відповідальності та закриття провадження.

Не дивлячись на те, що така підстава для закриття кримінального провадження як звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючою, вона не тягне для особи, щодо якої застосовується, жодних правових чи процесуально-правових обов’язків чи обмежень. В першу чергу йдеться про судимість, оскільки вона виникає виключно після набрання законної сили обвинувальним вироком (ст. 88 КК).

Отже, звільнення від кримінальної відповідальності передбачає визнання особи винною, проте особа не обов’язково має визнавати себе винною, достатньо лише надати згоду на звільнення від кримінальної відповідальності. При цьому суд може текстуально не зазначати, що особа є винною. Також особа, що звільнена від кримінальної відповідальності, не вважається судимою; на таку особу не покладаються жодні процесуальні наслідки внаслідок звільнення від кримінальної відповідальності.

Максим Шевердін, партнер, керівник практики кримінального права, спеціально для видання «Юридична практика»

Iншi Новини

Arrow Arrow