Проблемні аспекти та нюанси міжнародного співробітництва

25.03.21

Резонансі кримінальні провадження, в тому числі у практиці  white collar-crime, нерідко потребують дій не лише на території України, але і за її межами. У зв’язку з цим питання міжнародного співробітництва у кримінальному провадженні вже досить давно перебувають в центрі уваги правничої спільноти. Пропонуємо дослідження того, як здійснюється міжнародне співробітництво, які є проблемні аспекти та як найефективніше захищати інтереси клієнта.

Поняття міжнародного співробітництва

Під міжнародним співробітництвом у кримінальному провадженні розуміють комплекс заходів, необхідних для надання міжнародної правової допомоги.

Міжнародна правова допомога – проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, винесеного судом іншої держави або міжнародною судовою установою (п. 1 ч. 1 ст. 541 КПК України).

Формами міжнародного співробітництва, відповідно до ст. 542 КПК України, є:

  • вручення документів (наприклад, повідомлення про підозру)
  • виконання окремих процесуальних дій (наприклад, встановлення місцезнаходження особи)
  • видача осіб, які здійснили кримінальний злочин
  • тимчасова передача осіб
  • перейняття кримінального переслідування
  • передача засуджених осіб і виконання вироків

Перелік не є вичерпним: інші форми співробітництва можуть бути передбачені міжнародним договором України.

Також формою міжнародного співробітництва є створення спільних слідчих груп для досудового розслідування кримінальних злочинів, скоєних на територіях декількох держав, а також у разі порушення інтересів цих держав. Такі слідчі групи створюються на обмежений термін для досягнення конкретної мети за взаємною згодою.

Спільна слідча група може бути створена для:

  • проведення складних і комплексних слідчих заходів на території декількох країн;
  • застосування скоординованих, узгоджених дій.

Прикладом створення та роботи спільних слідчих груп є «Справа глави Укравтодору», коли для розслідування корупційних злочинів в Україні і Польщі була створена спільна слідча група.

Юридичними підставами міжнародного співробітництва в кримінально-правовій сфері є міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Зокрема, такими договорами є:

  • Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959р. (Ратифікована Україною 22.09.1995г.) З додатковими протоколами;
  • Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957р. (Ратифікована Україною 22.09.1995г.) З додатковими протоколами;
  • Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993р. (Ратифікована Україною 10.11.1994р.).

Також міжнародне співробітництво може здійснюватися на підставі двосторонніх міжнародних договорів з окремими країнами.  Прикладом таких двосторонніх угод є Договір між Україною і Польщею про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993р.

При цьому відсутність міжнародного договору не перешкоджає наданню міжнародної правової допомоги на запит. У такому разі міжнародну правову допомогу може бути надано ad hoc (з особливої ​​нагоди).

Звертатися із запитом про надання міжнародної правової допомоги та надавати її за запитом інших держав в ході досудового розслідування уповноважено Офіс Генерального прокурора. Винятком є досудове розслідування у справах, віднесених до компетенції НАБУ: у таких провадженнях НАБУ надає та запитує про міжнародну правову допомогу самостійно. Якщо справа перебуває на стадії судового розгляду, міжнародну правову допомогу надає та запитує Міністерство юстиції України.

Крім того, відповідно до ст. 547 КПК,  консульські установи або дипломатичні представництва інших держав в Україні мають право отримувати на добровільній основі пояснення, речі, документи від громадян держави, яку вони представляють, а також вручати документи таким особам.

Порядок звернення із запитом про надання міжнародної правової допомоги

 Запит про міжнародну правову допомогу може бути направлений для перевірки до уповноваженого органу України судом, прокурором або слідчим/детективом (за погодженням з прокурором). Уповноважений орган перевіряє:

  • обґрунтованість запиту
  • відповідність законам
  • відповідність міжнародним договорам України

При дотриманні критеріїв обґрунтованості та законності, уповноважений орган протягом 10 днів надсилає запит запитуваній країні через дипломатичні канали
або ж безпосередньо.

У разі звернення іншої країни із запитом, український уповноважений орган так само перевіряє запит на предмет обґрунтованості та законності. При дотриманні цих критеріїв, направляє запит для виконання. Такий запит виконується протягом одного місяця з дати його надходження до безпосереднього виконавця.

Якщо виникає необхідність провести значний обсяг процесуальних дій, або ж їх проведення вимагає узгодження прокурора чи ухвали слідчого судді, строк виконання запиту може бути продовжено.

Всі документи, отримані в ході виконання запиту, надсилаються запитувачу-державі відповідно до договору, на підставі якого надається міжнародна правова допомога.

В рамках надання міжнародної правової допомоги можуть бути проведені будь-які процесуальні дії, передбачені КПК або міжнародним договором.

Всі процесуальні дії за запитом іноземних держав проводяться на території України з дотриманням положень КПК. Застосування законодавства іноземної держави при проведенні таких дій можливо за запитом цієї іноземної держави, за умови, що це передбачено міжнародним договором.  Якщо подібного договору немає, застосування законодавства іноземної держави можливо, якщо це не суперечить законодавству України.

Окремі аспекти міжнародного співробітництва у кримінальному провадженні

Для вчинення більшості слідчих дій (наприклад, оголошення особи в міжнародний розшук) особа має отримати статус підозрюваного. У справах міжнародного переслідування момент, з якого особа має статус підозрюваного, є ключовим. На практиці сторона обвинувачення вручає повідомлення про підозру особі двічі.

Перший раз на території України здійснюється направлення повідомлення про підозру родичам/членам сім’ї, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання або адміністрації за місцем роботи.

Таке повідомлення, як правило, носить формальний характер і здійснюється виключно з метою дотримання вимог для оголошення особи в міжнародний розшук.

У випадку встановлення місцезнаходження особи поза межами України, у правоохоронних органів знову виникає необхідність вручити особі повідомлення про підозру через запит Офісу Генерального прокурора. Якщо запит Офісу Генерального прокурора буде задоволено, особі de jure вдруге буде вручено підозру.

Варто зазначити, ЄСПЛ визначає «кримінальне обвинувачення» як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про те, що ця особа вчинила кримінальне діяння, при цьому, в деяких випадках це може робитися у формі інших заходів, здійснення яких несе в собі таке твердження і, по суті, так само впливає на становище підозрюваного (рішення у справі «Екле проти Німеччини» від 15 липня 1982 року, п. 73).

Також, Європейським судом з прав людини як висунення обвинувачення визнаються, зокрема, такі обставини:

  • арешт особи (рішення у справі «Вемгоф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року)
  • офіційне повідомлення про намір здійснення стосовно особи кримінального переслідування (рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» від 27 червня 1968 року)
  • початок досудового слідства проти конкретної особи чи арешт банківських рахунків конкретної особи (рішення у справі «Рінгайзен проти Австрії» від 16 липня 1971 року)

Зобов’язання щодо інформування обвинуваченого про характер і причину обвинувачення лежить виключно на стороні обвинувачення й не може бути виконано за допомогою пасивного надання інформації без звернення на неї уваги сторони захисту (рішення у справах «Mattoccia v. Italy», п.65; «Chichlian and Ekindjian v. France», п.71).

Обвинувачений повинен дійсно отримати інформацію. Правової презумпції отримання недостатньо (рішення у справі «C. v. Italy (dec.)»)

Незрозуміла й неофіційна інформація не є достатньою (рішення у справах «Т. v. Italy», п.28, і «Шомоді проти Італії», п.75).

Таким чином, особа може вважатися такою, що набула статус підозрюваного, лише після вручення їй повідомлення про підозру шляхом міжнародного співробітництва.

Наступним кроком після вручення підозри є оголошення особи в міжнародний розшук.

Метою оголошення особи в міжнародний розшук є:

  • Початок щодо особи заочного кримінального провадження (in absentia)
  • Заочне обрання щодо особи запобіжного заходу з подальшим зверненням для подальшого звернення до інтерполу
  • Встановлення інтерполом місцезнаходження особи
  • Затримання і екстрадиція особи

Наразі в Україні діє лише один спосіб оголошення особи в міжнародний розшук — звернення до Інтерполу. Про це зазначає «Інструкція про порядок використання  правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів».

Якщо у правоохоронців є відомості про те, що особа підозрюваного перебуває поза межами України, вони мають підстави для оголошення міжнародного розшуку.

Подальші кроки правоохоронців мають виглядати так:

  • Винесення постанови про оголошення особи в міжнародний розшук;
  • Звернення до Національного центрального бюро Інтерполу із запитом про встановлення місцезнаходження особи (т. зв. «синя картка»);
  • У разі відповідності вимогам, НЦБ Інтерполу переадресовує запит у Генеральний секретаріат Інтерполу (м. Ліон, Франція), де запит розглядається і, У випадку задоволення запиту, Секретаріат направляє його до виконання;
  • При встановленні місцезнаходження особи за «синьою карткою», Секретаріат надсилає відповідному слідчому органу в Україні відомості щодо місцезнаходження особи;
  • Слідчий орган звертається до Офісу Генерального прокурора щодо звернення до компетентного правоохоронного органу відповідної країни щодо вручення особі повідомлення про підозру.

Для оголошення особи в міжнародний розшук необхідна публікація щодо особи «червоної картки» інтерполу – вимоги арешту особи та подальшої екстрадиції. Інші картки (в тому числі,  синя) можуть стосуватися також і осіб, що не мають статусу підозрюваного, а отже не можуть підтверджувати факт оголошення підозрюваного в міжнародний розшук.

Для публікації щодо особи «червоної картки» запитуюча країна має надіслати до секретаріату Інтерполу пакет документів, зокрема копію  постанови про обрання  запобіжного  заходу у вигляді тримання під вартою або копія вироку з підтвердженням того, що вирок набрав законної сили, завірені гербовою печаткою того органу, який виніс цю постанову (вирок). Проблемною є вимога про наявність постанови про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Підстави для визнання факту того, що особа перебуває у міжнародному розшуку в КПК не регламентуються. Тим не менш, існує вимога, за якою сторона обвинувачення зобов’язана довести факт оголошення особи в міжнародний розшук.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України»  обов’язок доведення факту перебування підозрюваного, обвинуваченого у міжнародному розшуку покладається на слідчого, прокурора, який подав клопотання про застосування запобіжного заходу, та підтверджується відповідними відомостями (довідка, витяг із бази даних Інтерполу тощо).

Стосовно обов’язку сторони обвинувачення довести факт перебування підозрюваного в розшуку питань не виникає, але існує декілька точок зору стосовно того, чим підтверджується факт оголошення особи в міжнародний розшук.

Погодитись варто з позицією, що підтвердженням факту оголошення особи в міжнародний розшук є лише витяг із бази даних Інтерполу. При цьому витяг має містити інформацію виключно щодо особи з «червоною карткою», метою якої є арешт особи для подальшої екстрадиції.

«…підозрюваним, якого оголошено у міжнародний розшук (у розумінні ч. 6 ст. 193 КПК) слід вважати виключно особу, яка перебуває у міжнародному розшуку і це підтверджується відповідними довідками та витягами із бази даних Інтерполу.»

Ухвала Київського апеляційного суду у справі № 757/31623/19-к від 29.07.2019р.

Проблема полягає в тому, що Відповідно до КПК України для обрання щодо особи запобіжного заходу заочно особа має бути оголошеною в міжнародний розшук.

Відповідно,  має місце «замкнене коло», за якого міжнародний розшук та заочне обрання запобіжного заходу є необхідними умовами для одне одного.

Для захисту прав особи необхідно:

  • оскаржувати до апеляції обрання щодо особи запобіжного заходу, оскільки особа не перебуває в міжнародному розшуку.
  • звертатися до Генерального секретаріату Інтерполу із заявою про те, що запит на публікацію «червоної картки» порушує норми законодавства, зокрема, ухвала про обрання запобіжного заходу є незаконною, оскільки не доведено факт перебування особи в міжнародному розшуку.
  • у випадку недотримання порядку вручення особі повідомлення про підозру, на цей факт також варто звертати увагу Генерального секретаріату.

Якщо інкриміновані діяння пов’язані з обставинами, що мають політичне, військове, релігійне або расове забарвлення, про це також необхідно вказати в зверненні до Генерального секретаріату Інтерполу.

Наприклад, Інтерпол вбачає у справах більшості розшукуваних представників влади 2010-2014 років політичний аспект і відмовляє у публікації «червоної картки».

Екстрадиція

Якщо особу було затримано іншою країною (внаслідок публікації щодо неї червоної картки або з інших причин), Україна може звернутися до такої країни з екстрадиційним запитом.

Екстрадиція можлива тільки в тому випадку, якщо хоча б один із злочинів, у зв’язку з якими запитується видача, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 1 року і вище або ж особа вже засуджена до покарання у вигляді позбавлення волі і невідбутий строк становить не менше 4 місяців. В Україні видана особа може бути притягнута до відповідальності тільки за ті діяння, за які особу було екстрадовано.

Законом встановлено п’ятнадцятиденний термін передачі особи, але цей термін може бути продовжений до 30 днів. Якщо особа не була передана в цей термін, вона підлягає звільненню з-під варти.

Окремо варто наголосити про екстрадицію у фінансових злочинах. Стаття 5 Конвенції про видачу правопорушників передбачає, що за правопорушення, пов’язані з податками, зборами, митом та валютою, видача здійснюється між Договірними Сторонами відповідно до положень цієї Конвенції, якщо правопорушення,  за законодавством запитуваної Сторони, відповідає правопорушенню такого ж самого характеру.

Оцінка відповідності законодавства про фінансове правопорушення запитуючої та запитуваної держави може бути предметом судового розгляду при оскарженні рішення про екстрадицію. Захисниками особи, яка підлягає екстрадиції, мають бути подані аргументи щодо невідповідності правопорушень.

Крім того, важливо використовувати практику ЄСПЛ щодо економічних злочинів. Відповідно до неї неможливо здійснювати кримінальне переслідування дій, які неможливо відрізнити від комерційної діяльності. Такі дії влади є порушенням статті 6 Конвенції.

Національна влада здійснила свавільне застосування кримінального закону і визнала заявників винними у вчиненні дій, які було неможливо відрізнити від звичайної комерційної діяльності у порушення статті 6 Конвенції.

 Рішення «Навальний і Офіцеров проти Росії від 23.02.2016, п. 126

Перейняття кримінального провадження

Перейняття кримінального провадження – здійснення компетентними органами однієї держави розслідування з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені на території іншої держави, за його запитом (ст. 541 КПК України).

Клопотання компетентних органів інших держав про перейняття Україною кримінального провадження розглядається центральним органом України щодо міжнародної правової допомоги протягом двадцяти днів з дня його надходження.

Кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної держави не було винесено вирок, може бути перейняте Україною за таких умов:

  • до кримінальної відповідальності притягується громадянин України, який перебуває на її території.
  • особа є іноземцем або особою без громадянства і перебуває на території України, а її видача неможлива або у видачі відмовлено.
  • запитуюча держава надала гарантії, що в разі винесення вироку в Україні особа не піддаватиметься в державі звинуваченням за той же кримінальний злочин.
  • діяння, з приводу якого надійшов запит, передбачено законом України про кримінальну відповідальність.

Незакінчене кримінальне провадження, яке розслідується в Україні, може бути передано в порядку перейняття компетентному органу іншої держави за умови, що видача особи, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, неможлива або у видачі такої особи Україні відмовлено.

У цьому випадку слідчий, прокурор або суд звертаються в уповноважений центральний орган України з клопотанням про передачу кримінального провадження компетентному органу іншої держави. Таке клопотання має бути розглянуто протягом 20 днів (ст. 599 КПК).

Після перейняття іншою державою кримінального провадження правоохоронні органи України не можуть здійснювати будь-які дії щодо особи, за якою передано кримінальне провадження. Винятком є ​​надання міжнародної правової допомоги державі, яка перейняла кримінальне провадження.

Якщо іноземною державою було закрито передане провадження на стадії досудового розслідування, воно може бути відновлено в Україні, якщо це не заборонено міжнародним договором.

Максим Шевердін, партнер, керівник практики кримінального права, спеціально для видання «Юридична практика»