Критерій істинний

23.06.21

Наявність майна іноземного боржника на території України є головним критерієм для визначення компетенції українського суду щодо розгляду заяви про виконання арбітражного рішення.

Зазвичай майно боржника зосереджено в країні його інкорпорації, а тому місцем виконання арбітражного рішення найчастіше стає держава реєстрації боржника.

Водночас, враховуючи тенденції до інтернаціоналізації бізнесу, сьогодні компанія може функціонувати та мати активи одночасно в декількох країнах. Це, відповідно, заохочує кредитора добиватися виконання арбітражного рішення в кожній із цих юрисдикцій або обирати серед них «більш вигідну».

В Україні також здійснюються спроби виконання арбітражних рішень щодо іноземних компаній-­боржників (іноземних боржників). Як свідчить судова практика, далеко не завжди надається дозвіл на таке виконання. Тож у цій статті пропонується розглянути особливості законодавства, в разі врахування яких на території України можливо отримати дозвіл на виконання арбітражного рішення проти іноземного боржника, судову практику в цій категорії справ та основні проблеми, які можуть спіткати заявника (кредитора) під час розгляду його заяви.

Компетенція суду

Цивільним процесуальним кодексом (ЦПК) України встановлено декілька випадків, за яких український суд має компетенцію на розгляд заяв про визнання та виконання арбітражних рішень.

За загальним правилом, такі заяви розглядають українські суди в разі, якщо боржник має місце розташування на території України.

Водночас український суд також має компетенцію на розгляд питання про надання дозволу на примусове виконання арбітражних рішень проти боржника, який не має місця розташування на території України, проте має майно на території України (частина 2 статті 475 ЦПК України).

Тобто якщо в боржника нема на території України місця розташування або активів, суд, по суті, не має компетенції на розгляд заяви про виконання арбітражного рішення. Встановивши такі обставини, суд повертає відповідну заяву без розгляду.

Яскравою ілюстрацією визначення наявності/відсутності компетенції на розгляд заяви про надання дозволу на виконання арбітражного рішення може слугувати постанова Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 824/245/19. У ній заява кредитора стосувалася арбітражного рішення про стягнення заборгованості з двох компаній — ТОВ «П» (Україна) та компанії «P» (Сінгапур).

Заяву в частині, що стосувалася ТОВ «П», було розглянуто та задоволено. Водночас без розгляду було залишено заяву щодо сінгапурської компанії. Суд визнав невиконуваним арбітражне рішення стосовно іноземного боржника, оскільки це компанія іноземної юрисдикції, яка не має в Україні ні представництва, ні будь­якого майна.

Види майна

На рівні апеляційного суду можна зустріти підхід, за яким майном у розумінні статті 475 ЦПК України вважається тільки таке майно, фізичне переміщення якого є неможливим (нерухомість).

Так, наприклад, у справі № 824/176/19 підсудність розгляду заяви щодо виконання арбітражного рішення про стягнення заборгованості з китайської компанії українському суду обґрунтовувалася тим, що на території України розміщено належну боржникові продукцію. Повертаючи вказану заяву, Київський апеляційний суд в ухвалі від 4 жовтня 2019 року зазначив, зокрема, що майно повинно бути нерозривно пов`язане з територією України (земельні ділянки, нерухомість тощо). Продукція не є нерухомим майном, тож її наявність на території України не може бути підставою для віднесення цього спору до юрисдикції судів України.

Фактично через таке вузьке тлумачення поняття майна кредиторів може бути позбавлено можливості отримати дозвіл на виконання арбітражного рішення проти іноземного боржника, якщо на території України розміщено тільки такі активи, як гроші, транспортні засоби, товар тощо.

Підстави, через які здійснюється обмежене тлумачення статті 475 ЦПК України, не зрозумілі, оскільки процесуальна норма не містить будь­яких застережень щодо виду майна, яке має значення для встановлення наявності компетенції українського суду на розгляд заяви. З точки зору загального розуміння відповідного правила — виконання арбітражного рішення щодо майна іноземного боржника — можна зробити висновок, що це будь­яке майно, на яке може бути звернено стягнення та за рахунок якого кредитор може задовольнити свої вимоги.

Можна припустити, що висновки суду про можливість виконання арбітражного рішення на території України лише щодо нерухомого майна обумовлені тим, що останнє, на відміну від рухомого, не може бути переміщено за межі України. Водночас мобільність рухомих речей, на нашу думку, не має бути підставою для такого тлумачення статті 475 ЦПК України, а, скоріш, може враховуватися судом у розрізі того, чи довів заявник перебування майна боржника на території України.

Звісно, судова практика не обмежується таким підходом і дозволи на виконання арбітражних рішень щодо рухомого майна надаються.

Наприклад, у справі № 824/135/19 розглядалося питання щодо виконання рішення Арбітражу Міжнародної асоціації торгівлі зерном і кормами (GAFTA) проти англійського боржника. Верховний Суд у постанові від 23 липня 2020 року визначив наявність компетенції на розгляд відповідної заяви, оскільки встановив, що на території України розміщено належну боржнику пшеницю. Слід зазначити, що це зерно перебувало під арештом на підставі раніше ухваленого судового рішення про вжиття заходів забезпечення позову, поданого на розгляд Арбітражу GAFTA.

Аспекти доказування

З аналізу положень статті 475 ЦПК України можна зробити висновок, що для встановлення наявності компетенції українського суду на розгляд заяви про надання дозволу на виконання арбітражного рішення проти іноземного боржника має бути доведено такі обставини: (1) наявність майна на території України на час подання заяви та її розгляду; (2) належність вказаного майна боржнику.

Саме цей підхід застосував Верховний Суд у справі № 824/103/2020. У ній заявник обґрунтовував компетенцію українського суду тим, що станом на попередній день в акваторії українського морського порту перебувало судно боржника.

Верховний Суд у постанові від 2 жовтня 2020 року зазначив, що для правильного застосування статті 475 ЦПК України правове значення має підтверджене належними доказами місце розташування майна боржника на території України на час подання та розгляду заяви про надання дозволу на виконання арбітражного рішення. Однак заявник не надав суду доказів на підтвердження того, що судно боржника на час подання заяви перебуває на території України.
У зв’язку з цим Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про повернення заяви.

Слід зазначити, що в більшості випадків заявники звертають увагу суду на рухоме майно. Тому й не дивно, що недоведення заявником перебування майна боржника на території України на час розгляду заяви є найбільш поширеною підставою для повернення відповідної заяви. Часто в сукупності з вказаним такими підставами є недоведення належності майна саме боржнику, а також те, що майно не є нерухомим.

З цих причин було повернуто заяви, в яких підставою для визнання наявності компетенції українського суду вказувалося фізично переміщуване майно, зокрема морське судно (ухвали Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року у справі № 824/151/20, від 27 лютого 2018 року у справі № 796/47/2018) та продукція (ухвала Київського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року у справі № 824/182/19).

Водночас, якщо взяти до уваги справи, в яких надавався дозвіл на виконання арбітражних рішень на підставі наявності на території України майна, яке можливо перемістити, то варто зазначити, що таке майно тим чи іншим чином було «паралізовано» на території України.

В уже згадуваній справі підставою для визначення компетенції українського суду стало перебування на території України такого майна, як пшениця. Проте ця пшениця була під арештом (постанова Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 824/135/19).

В іншій справі майном було повітряне судно. Однак вказаний літак уже близько двох років перебував у київському аеропорту на понаднормативній стоянці у зв’язку з відсутністю в боржника коштів для оплати комплексу заходів з авіаційної безпеки, включаючи заправку пальним (постанова Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 760/5924/17).

Критерії компетенції

Головним критерієм для визначення наявності компетенції українського суду на розгляд заяви про виконання арбітражного рішення проти іноземного боржника є розміщення його майна на території України.

Хоча на практиці зустрічається підхід, за яким розгляд такої заяви можливий лише за наявності саме нерухомого майна. Однак таке тлумачення процесуальної норми є необґрунтовано усіченим.

У разі якщо підставою для розгляду заяви вказується наявність майна, яке можна перемістити, то поширеною проблемою для заявників є доведення перебування такого майна на території України на час подання/розгляду заяви.

У таких випадках вдалим було б разом із заявою про надання дозволу на виконання арбітражного рішення подати заяву на забезпечення виконання арбітражного рішення та отримати ухвалу про арешт майна. Також залишається можливість доказування того, що майно боржника буде тривалий час перебувати
в Україні.

Валерія Лада, юрист Юридичної групи LCF, спеціально для видання «Юридична практика».

Iншi Новини

Arrow Arrow