Кадровий дефіцит у судовій системі

26.06.20

Правники відзначають, що дефіцит суддів в Україні призводить до порушення права громадян на доступ до правосуддя.

Суддівська спільнота б’є на сполох! Судова система перебуває на межі зупинення відправлення правосуддя. І причин цьому щонайменше дві: вкрай незадовільне матеріально-технічне забезпечення судової гілки влади та нестача суддівських кадрів. Про це вже неодноразово наголошували Вища рада правосуддя (ВРП), Пленум Верховного Суду (ВС), Рада суддів України (РСУ) та безпосередньо судді в соціальних мережах. Проте зворотної реакції з боку державних інституцій представники Феміди до цього часу так і не отримали.

Зокрема, кричущі дані були озвучені на останньому засіданні Ради суддів України, яке відбулося 5 червня ц.р. За словами очільника цього органу суддівського самоврядування Богдана Моніча, з кожним днем від судів усе більше надходить звернень про можливу вимушену зупинку відправлення правосуддя. Не вистачає коштів на поштові відправлення, закупівлю паперу, прибирання приміщень та інші витрати, необхідні для відправлення правосуддя.

Матеріально-технічне забезпечення судів і суддів нерозривно пов’язане і з другою наведеною проблемою – кадровим голодом у судовій системі. Так, останні законодавчі ініціативи зі зменшення розміру суддівської винагороди спровокували хвилю звільнень за власним бажанням суддів, які не досягли граничного віку перебування на посаді. Зокрема, за підрахунками, на час проведення засідання РСУ 1546 суддів (першої та апеляційної інстанцій) мають право на відставку.

«Якщо ці судді вирішать реалізувати своє право, то це загрожує судам кадровим колапсом. Заяви про відставку вже подали 50 суддів судів першої інстанції і планують це зробити ще 75. В апеляційних судах заяви подали 29 суддів, а 84 мають такий намір», – зазначав на засіданні Богдан Моніч.

Рада суддів України звернулася до ряду державних інституцій з метою привернення уваги до існуючих проблем і вказала на необхідні першочергові кроки для їх розв’язання. Проте реакції поки не видно. Чи є обмеження максимального розміру суддівської винагороди у зв’язку зі складною епідеміологічною ситуацією в країні порушенням гарантій незалежності суддів? Чи здатне збереження рівня суддівської винагороди утримати суддів від звільнень? Як упередити загострення кадрового голоду в судовій системі та понаднормового навантаження на суддів? Як кадровий дефіцит впливає на роботу юристів та які наслідки для країни в контексті доступу до правосуддя та забезпечення належної якості правосуддя?

Своїми думками щодо цих та інших питань, а також щодо необхідних першочергових кроків для виправлення ситуації поділилися представники суддівського корпусу та адвокати. Олена Білоус, юрист LCF Law Group, коментує для видання «Судовий вісник».

Питанням «Як швидко вирішиться спір?» переймається кожен учасник судового процесу. На жаль, реалії такі, що учасникам спору доводиться місяцями чекати розгляду справи. До отримання остаточного рішення інколи взагалі проходять роки. Основною причиною тривалого розгляду справ є непомірне навантаження на суддів. Для прикладу, у 2019 році на суддів першої інстанції, кількість яких становить 3973, було розподілено 3 459 392 справи, а це приблизно 870 справ на одного суддю. Така  ситуація набуває загрозливих масштабів, оскільки недостатня кількість суддів призводить не лише до тривалого розгляду спору, а й до того, що деякі суди припиняють здійснювати правосуддя.

Проблема кадрового дефіциту поглиблюється тим, що в Україні на сьогодні не функціонує ВККС, а набраний резерв з осіб, які успішно склали іспит, «завмер» в очікуванні розблокування процесу призначення суддів. Отже, відправною точкою для розв’язання проблеми кадрового забезпечення судів є якнайшвидше формування та початок  функціонування ВККС. Наступним кроком має стати вирішення питання щодо кандидатів на посаду судді, які включені до резерву. Зволікання та неприйняття такого рішення не лише свідчить про марне витрачання бюджетних коштів на організацію добору кандидатів у судді, але й про ймовірність порушення прав таких осіб. Необхідно усвідомити, що коли йдеться про судову систему, то фактично ми говоримо не про Верховний Суд, який перебуває у стані постійної реформи, а в першу чергу про місцеві суди, які, власне, і формують враження про систему правосуддя та в яких на розгляд одного судді припадає понад 800 справ у рік. Не менш важливим є створення умов для зміцнення незалежності судової влади, коли гарантії, які є на папері, знайдуть свій прояв у послідовній політиці держави, адже судова система — це не лише кваліфіковані судді, а й апарат суду, матеріально-технічне забезпечення та гідна винагорода за працю.

Підсумовуючи, варто зазначити, що подолання кадрового дефіциту та успішне завершення реформування судової системи можливе лише за послідовної та кропіткої роботи органів влади, а не продовження «реформ задля реформ.