Чи можна віднести гонорар успіху до судових видатків?

09.10.20

Верховний Суд (ВС) поступово дає відповіді на найбільш дискусійні питання відшкодування витрат на правову допомогу. Дійшла черга і до так званого гонорару успіху – форми взаєморозрахунків, при якій сума гонорару адвоката залежить від результату (виграшу) справи. Відповідний аналіз наведено в недавно оприлюдненій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18. У цій справі суть виключної правової проблеми визначив Касаційний господарський суд в складі ВС, вказавши на відсутність чітких правових підходів у питанні можливості віднесення до судових витрат, які розподілені по результатам розгляду спору, бонусів, передбачених договором про надання правової допомоги в залежності від результатів розгляду справи. При цьому суди неоднаково підходять до вирішення питання про стягнення таких сум і про визнання недійсними умов договору про надання правової допомоги в залежності від результатів розгляду справи.

Велика Палата ВС дішла до висновку, що питання дійсності зобов’язання виплатити гонорар успіху слід розглядати в межах правовідносин, які склалися між адвокатом і його клієнтом. Такі обставини не є обов’язковими для суду, зокрема в разі укладення договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

 

Максим Шевердін, партнер, керівник практики кримінального права Юридичної групи LCF, коментує для видання «Юридична практика» 

Рішення Великої палати ВС ставить крапку в розумінні правової природи гонорару успіху і визначає його як відкладальну умову. Проте ця постанова, відповівши на одне питання, поставила ряд нових.

В інших країнах давно діє і є загальноприйнятим розуміння умов оплати, пов’язаних з позитивним для клієнта вирішенням справи. У цьому плані вельми природним бачиться прагнення українських юридичних фірм підвищити ефективність свого бізнесу, при цьому зберігши комфорт для клієнта. Тому рішення Великої Палати ВС, безумовно, було сприйнято позитивно. Але з огляду на те, що суд може застосовувати систему фільтрів для оцінки обґрунтованості гонорару успіху, кількість судових спорів з цього питання не зменшиться: сторона, що програла, буде тепер оскаржувати не саму наявність гонорару успіху в судових витратах, а його об’єм. Юридичне співтовариство буде стежити за формуванням судової практики в таких справах з великою цікавістю. У свою чергу, у справах, де опонентом буде виступати держава (державні органи), суди, на мою думку, скоріше за все, будуть більш пильно розглядати обґрунтованість таких витрат на правову допомогу. Не виключаю, що може виникнути певна межа, вище якої витрати завжди будуть вважатися необгрунтованими.

Незалежно від рішень судів, давно назріло питання більшої деталізації положень про гонорар успіху. Наприклад, на рівні правил адвокатської етики було б доцільним прописати визначення такої форми оплати, умов оплати, принципів fair play для адвокатів, а також можливості їх застосування в тих чи інших справах. Вважаю, що гонорар успіху може застосовуватися лише в майнових суперечках, де очевидний «економічний» успіх справи. У ряді практик, наприклад, в кримінальній, не зовсім етичним буде застосовувати такий гонорар.