Банкрутство в Європі у період карантину

03.04.20

У низці країн світу в законодавстві про банкрутство існує вимога щодо обов’язкового ініціювання порушення справи про банкрутство компанії у разі виявлення ознак критичної неплатоспроможності. Наприклад, якщо компанія перебуває у скрутній фінансовій ситуації, директор зобов’язаний протягом певного періоду часу (в середньому, 3-4 тижні) звернутись до суду із заявою про порушення справи про банкрутство. У разі невиконання такого припису закону, директор може бути притягнутий до цивільно-правової чи кримінальної відповідальності.

У деяких країнах у таких випадках може наставати не кримінальна відповідальність, а інші наслідки: дискваліфікація директора, настання повної або часткової матеріальної відповідальності за непогашені у справі про банкрутство борги. Такі наслідки зазвичай настають, коли директор не подав заяву про банкрутство протягом, наприклад, 2-х місяців. До речі, в Іспанії така відповідальність може і не настати в разі незвернення до суду, якщо директор повідомить суд про те, що він почав перемовини з кредиторами про врегулювання проблем заборгованості в позасудовому порядку. У такому випадку строк, протягом якого директор може не ініціювати порушення справи про банкрутство без притягнення його до відповідальності, збільшується на додаткові 4 місяці.

Крім того, незалежно від того, чи є компанія фактично неспроможною, багато європейських країн також покладають певні обов’язки на директорів корпорацій, коли чисті активи становлять менше певного відсотка від статутного капіталу компанії. У такому випадку директори несуть відповідальність за нові борги компанії.

Очевидно, через вплив коронавірусу багато компаній постраждають внаслідок зниження активності, і в результаті цього багато компаній не зможуть підтримувати постійні доходи у кризовій ситуації. В Європі не тільки очікують, а й готуються до такого розвитку можливих подій. Країни Європейського континенту розглядають антикризові заходи для зменшення негативних наслідків передбачуваної кризи, в тому числі  шляхом внесення змін у чинне законодавство про банкрутство.

Фахівці у сфері банкрутства виступають з пропозиціями до урядів європейських держав щодо скасування такої вимоги, а саме, щодо обов’язку подати заяву про банкрутство на період карантину. Саме таку пропозицію висловив для реалізації в Іспанії професор права Сінгапурського університету менеджменту Ауреліо Гурреа-Мартінес. Він вважає, що заходи у сфері банкрутства повинні тривати достатньо довго, щоб компанії могли подолати фінансові труднощі, спричинені COVID-19, та не допустити банкрутства багатьох життєздатних компаній. Таким чином, законодавець зможе зменшити шкідливі наслідки для економіки усієї країни.

Уряди окремих країн дослухались до таких пропозицій і прийняли рішення про вжиття певних заходів. Так, 16 березня 2020 року уряд Німеччини оголосив про призупинення дії норми щодо обов’язку подавати заяви про банкрутство для компаній, які постраждали в період карантину. Схожі заходи вжив і уряд Іспанії – 17 березня 2020 року було схвалено Королівський декрет 8/2020 з певними запобіжними заходами. Разом з тим, незважаючи на те, що йдеться про схожі законодавчі пропозиції, можна побачити й певну відмінність у підходах.

Для цілей оцінки вжитих заходів та можливих наслідків для бізнесу вважаємо за необхіднеспівставити підходи урядів в цих двох країнах. Зазначимо, здебільшого йдеться про скасування вимоги щодо обов’язкового подання заяви про банкрутство на період карантину. Так, в Німеччині таку вимогу призупинили до 30 вересня 2020 року з можливістю продовження цього строку до 31 березня 2021 року.

Іспанський підхід відрізняється від німецького в деяких аспектах. Думаємо, у цій країні врахували те, що період дії таких заходів, по-перше, є досить довгим і, по-друге, йдеться про компанії, які постраждали чи постраждають від карантинних обмежень. В Іспанії визнали, що такі заходи мають діяти у період надзвичайного стану.

Уряд Іспанії призупинив дію норми щодо сплати мита за подання заяви про банкрутство. Крім цього, в цій країні призупинили дію права кредиторів на подання клопотання про ініціювання примусового банкрутства. Як зазначають фахівці (наприклад, відомий фахівець у сфері банкрутства професор Ауреліо Гурреа-Мартінес), такий підхід видається достатньо обґрунтованим. Якщо припинення обов’язку боржника подавати заяву про банкрутство і захищає директорів компаній від відповідальності за несвоєчасне звернення до суду про порушення провадження у справі про банкрутство, компанія все одно може бути визнана банкрутом за ініціативою інших осіб.

У професійному середовищі визнають, що ці заходи мають допомогти подолати економічні наслідки пандемії в країнах регіону, хоча і не дозволять повністю швидко відновити економіку. Зрозуміло, законодавчі пропозиції у сфері банкрутства нададуть компаніям тимчасове полегшення для переорієнтування бізнесу. В Європі є розуміння того, що такі зміни у законодавстві про банкрутство мають бути обов’язковими.

Водночас, така підтримка бізнесу, який може зіткнутись з ризиком банкрутства, потребує й інших зусиль, а поєднання економічних, фінансових, соціальних, податкових та інших заходів дасть більш вагомий результат. Зокрема,Центральний банк Європейського Союзу прийняв рішення про заборону банкам єврозони розподіляти і виплачувати дивіденди та інші виплати власникам акцій банківських установ у цьому році з метою скерування цих ресурсів на долання наслідків коронавірусу і недопущення колапсу на ринку кредитів.

Олександр Бірюков, радник Юридичної групи LCF, сцеціально для видання «Банкрутство & Ліквідація в Україні»