Правила та процедури екстрадиції з Великої Британії

Нещодавно в ЗМІ, в тому числі й українських, промайнула новина про те, що Велика Британія збирається переглянути положення про права людини, зокрема щодо захисту прав іноземців. При цьому в новині британського першоджерела мало конкретики, а при перекладі українські ЗМІ дещо перебільшили певні моменти. Нижче наведено короткий огляд процедури екстрадиції та пов’язаних з нею проблем захисту прав людини, а також прогноз щодо того, які саме аспекти зміняться та як це торкнеться України.

Практика ЄСПЛ у судах Сполученого Королівства

У 1998 році лейбористи, на той момент мали більшість у парламенті, прийняли Акт про права людини (Human Rights Act). Цим актом вони включили більшу частину Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Конвенція) у законодавство Сполученого Королівства. Це не означає, що до цього права людини не захищалися – Акт тільки дав судам можливість спиратися на Конвенцію на доповнення до чинного законодавства.

Акт про права людини з часом почав викликати суперечності і створювати правові проблеми. Хоча його критикували з моменту прийняття, явною проблема стала після 2009 року.

Після теракту у Всесвітньому торговому центрі (США) 11 вересня 2001 року більшість країн посилили боротьбу з тероризмом. Зокрема, у Великій Британії була створена система контрольних ордерів – наказів міністра внутрішніх справ Сполученого Королівства про обмеження свободи людини з метою захисту суспільства від тероризму. Такі ордера приймалися на підставі доказів, частина з яких не надавалася для ознайомлення особі, яка обмежується в правах.

Виникла дискусія про те, чи можливо справедливе правосуддя при оскарженні таких обмежень, якщо суд спирається на докази, які не надаються скаржнику. Вона тривала до жовтня 2008 року, коли Високий суд Англії та Уельсу підтвердив можливість дотримання принципу справедливості в подібних справах.

Втім, вже в лютому 2009 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув ряд скарг щодо контрольних ордерів і визнав, що розгляд на підставі секретних доказів є порушенням статті 6 Конвенції.

І вже в новій справі про оскарження контрольного ордера «AF v Secretary of State for the Home Department» скаржник посилався на порушення статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «A. and Others v. The United Kingdom», скарга № 3455/05). Палата лордів одноголосно прийняла апеляцію, причому виходила з того, що вона була зобов’язана це зробити. При цьому значна частина лордів вважала це помилкою. Лорд Ленні Хофман відзначав: «Я думаю, що рішення ЄСПЛ було помилковим і що воно цілком може зруйнувати систему контрольних ордерів, яка є значною частиною захисту цієї країни від тероризму. Однак я думаю, що вашим світлостям не залишається нічого іншого, як підкоритися».

Незважаючи на гучну дискусію та аргументи про необов’язковість рішень ЄСПЛ для суддів, після цього кейса система контрольних ордерів була скасована, а суди Сполученого Королівства почали неухильно дотримуватися рекомендацій, сформованих практикою ЄСПЛ.

Знакове рішення ЄСПЛ щодо екстрадиції

Ще в 1996 році ЄСПЛ розглядав справу «Chahal v The United Kingdom» (скарга № 22414/93), в якій постановив, що мало місце порушення статті 3 Конвенції, оскільки особу не могли видати в іншу країну, якщо їй загрожували тортури, нелюдське або таке, що принижує гідність, ставлення або покарання.

Ряд дослідників відзначили, що ЄСПЛ значно розширив зміст статті 3 Конвенції. На думку деяких експертів, первісний зміст статті полягав у тому, що країни-підписанти зобов’язуються не застосовувати до особи тортури, нелюдське або таке, що принижує гідність, ставлення або покарання. Відповідальність за дії країн, в які здійснювалася екстрадиція, не може накладатися на країну, з якої особу екстрадують. Тим більше, що Конвенцію підписали тільки європейські країни, а екстрадиція терористів часто здійснюється в країни поза Європою.

Поєднання неухильного дотримання судами Сполученого Королівства позицій, сформованих практикою ЄСПЛ, і рішення в справі «Chahal v UK» значно звужує можливості для Великої Британії екстрадувати людину. Але і розслідувати злочин, і звинувачувати людину часто досить складно. Особливо гостро стоїть питання про ймовірних терористів, які становлять загрозу для суспільства.

Також проблемою є те, що суди в якомусь сенсі порушують баланс гілок влади. Може виникнути відчуття, ніби вони змінюють тлумачення законів у відповідності до свого бачення Конвенції, а також приймають рішення з оглядкою на зовнішню політику Королівства.

Позиція парламенту і можливі зміни

У жовтні 2014 року Консервативна партія Сполученого Королівства видала публікацію, в якій навела перелік недоліків Акту про права людини, більшість з яких згадані вище, і свої пропозиції щодо їх усунення. А з травня 2015 року консерватори становлять абсолютну більшість у парламенті. Цілком природно, що вони хочуть переглянути старий об’єкт своєї критики – Акт про права людини, тим більше в дискурсі Брекзіту.

У недавній заяві Консервативної партії зазначається, що вони хочуть «переконатися, що дотриманий відповідний баланс між правами індивідів, нашою життєво важливою ​​національною безпекою та ефективним управлінням». Крім того, в заяві сказано, що зміни повинні «виключити позови в тих областях, де судді нібито перевищили свої повноваження», а також «прискорити депортацію шукачів притулку і захистити британські війська, що знаходяться за кордоном, від судових розглядів».

Як бачимо, заява явно перекликається з публікацією від 2014 року. Логічно припустити, що консерватори будуть спиратися на ті способи вирішення проблем, які вони запропонували ще в 2014 році. Вони прагнуть включити в Акт про права людини такі положення:

• практика ЄСПЛ більше не має пріоритету над рішеннями Верховного суду Сполученого Королівства;
• ЄСПЛ більше не має можливості вимагати змін британського законодавства і відтепер є лише наглядовим органом;
• забезпечується дотримання належного балансу між правами та обов’язками в законодавстві Сполученого Королівства;
• для судів Королівства не існує формальних вимог розглядати рішення ЄСПЛ як джерело правового прецеденту для Великої Британії;
• парламент є суверенним в усіх питаннях, пов’язаних з міжнародними зобов’язаннями Сполученого Королівства.

Доктор Майк Арнхейм зазначає, що більшість з цих положень уже включені в Акт про права людини, проте зробити їх більш очевидними і підкреслити окремі аспекти не завадить.

Процедура екстрадиції

Україна і Велика Британія є договірними сторонами в Європейській конвенції про видачу правопорушників. Цей документ є підставою для звернення сторін одна до одної із запитами про екстрадицію. Всі інші договори між сторонами можуть тільки уточнювати зміст окремих положень цього документа.

Питання екстрадиції з території Сполученого Королівства регулюються Актом про екстрадицію (Extradition Act 2003). Відповідно до Акту про екстрадицію всі країни діляться на три категорії, які визначають глибину перевірки запиту. Україна відноситься до другої категорії (Type A). Процедура передбачає оцінку запиту про екстрадицію з боку суду та державного секретаря.

Для узгодження запиту судом суддя повинен бути впевнений, що за дії, в яких особа звинувачується або за які засуджується, передбачено покарання у обох країнах, жоден із заборон екстрадиції не застосовується, є prima facie (на перший погляд) доказу провини (у справах про звинуваченні) і відсутня загроза порушення прав людини.

Якщо суддя впевнений, що всі процесуальні вимоги дотримані, він повинен направити справу державному секретарю для прийняття рішення про видачу.

Державний секретар зобов’язаний прийняти рішення про екстрадицію, за винятком випадків, коли вона заборонена Актом про екстрадицію. Екстрадиція заборонена:

• якщо за злочин у запитуючій країні встановлена ​​смертна кара;
• якщо не існує спеціальних домовленостей із запитуючої країною;
• якщо особу вже було видано Великій Британії третьою державою або переведено з Міжнародного кримінального суду і відсутня згода на подальшу екстрадицію цієї третьої держави або суду.

Як це вплине на Україну?

З огляду на можливу позицію парламенту Сполученого Королівства, шукачі притулку, особи, щодо яких Україна направила екстрадиційний запит, більше не зможуть безумовно посилатися на загрозу тортур і нелюдського поводження або порушення інших прав, наприклад, переслідування за політичними мотивами. Це не означає, що Велика Британія завжди буде екстрадувати політичних біженців, проте напевно буде більш ретельно перевіряти наявність політичного мотиву до переслідування особи. Це має велику актуальність для України, оскільки значна кількість фігурантів у гучних справах так чи інакше пов’язані з політичними процесами.

Зараз відсутні приклади екстрадиційного обміну між Сполученим Королівством та Україною в аспектах протидії тероризму. Найчастіше мова йде про економічні злочини. Тут є цікавий момент.

Стаття 5 Європейської конвенції про видачу передбачає, що за фінансові правопорушення видача здійснюється відповідно до положень цієї Конвенції, «якщо правопорушення за законодавством запитуваної сторони відповідає правопорушенню такого ж характеру».

При оскарженні екстрадиційного запиту захисники особи повинні будуть знайти і надати суду аргументи на користь невідповідності законодавства про фінансове правопорушення України і Великої Британії.

Втім, Акт про екстрадицію передбачає, що навіть за відсутності домовленостей про екстрадицію або відповідності законодавства про правопорушення інші країни все одно можуть подати запит на екстрадицію до Великої Британії. Державний секретар вирішить, чи варто укладати «спеціальні домовленості про екстрадицію». Цілком ймовірно, що він буде більш схильний погоджувати екстрадицію навіть за невідповідності законодавства.

Максим Шевердін, партнер, керівник практики кримінального права, та Михайло Процайло, молодший юрист Юридичної групи LCF, спеціально для видання «Юридична практика»