Як вирішують проблеми неплатоспроможності банків в Україні
В Україні законодавства про банкрутство банків у загальноприйнятному розумінні не існує. Разом з тим, в Україні для вирішення проблем неплатоспроможності банків застосовують поширену у сфері банкрутства юридичних осіб процедуру ліквідації, хоча у світі існує й протилежна практика.
Сучасна практика судового вирішення спорів щодо віднесення банку до категорії неплатоспроможних свідчить про те, що неспроможність банківської установи у значній частині випадків є тимчасовою. Дивним виглядає те, що тимчасові фінансові проблеми банків вирішують шляхом їх ліквідації. Можна б було на це закрити очі – ну таке законодавство – якщо б це не були банки, ліквідація яких зачіпає тисячі і мільйони громадян, які не є підприємцями. Відомо, що бізнесмени несуть звичайні підприємницькі ризики, серед яких банкрутство є найбільш природним.
Загальний огляд законодавства про банкрутство банків та практики застосування відповідних норм у цій сфері правового регулювання свідчить про ряд проблемних аспектів. Серед головних можна назвати деякі з найбільш поширених.
- Адміністративна процедура банкрутства банків, яка передбачена у чинному законодавстві, в Україні не працює або працює неефективно. Тут можна вказати на кілька причин такого становища, серед яких головними є інституційна слабкість банківської системи, зокрема регулятора, та ігнорування у сфері правозастосування чітких приписів закону. Прикро, що це трапляється і у судах при розгляді справ за участю учасників відносин, пов’язаних з неплатоспроможністю банків.
- При оскарженні рішення про визнання банку неплатоспроможним виникає неузгодженість між адміністративними та господарськими судами. Зазначимо, практично з перших днів впровадження системи адміністративних судів з’явились суттєві ускладнення щодо визначення підвідомчості спорів, що мають підпадати під юрисдикцію цих судових органів, який триває до сьогодні. Якщо у 2005 році основною ідеєю створення системи адміністративних судів було розв’язання двох ключових типів спорів – це щодо реалізації громадянами своїх конституційних політичних прав та спорів із реалізації громадянами своїх виборчих прав, то поступово ці суди стали перебирати на себе розгляд по суті господарських спорів.
- З процесом досить активного оскаржування рішень Національного банку України (НБУ) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонду) цей конфлікт породжує інші більш складні конфлікти. Як наслідок, у господарських судах, які розглядають справи про банкрутство, часто не знають, що робити з рішеннями, постановленими адміністративними судами у спорах щодо віднесення банків до категорії неплатоспроможних.
- В Україні головним засобом вирішення проблем банку, у тому числі тимчасових, який опинився у скрутному становищі, є ліквідація. Досить незвичним є те, що в Україні не застосовуються способи відновлення платоспроможності банків, які широко використовуються у світі і рекомендуються міжнародними організаціями як найкраща світова практика. Наприклад, , не використовується передбачена у чинному законодавстві та детально описана така форма збереження діяльності банківської установи зі своєю клієнтурою як створення перехідного банку (bridge bank), що дозволяє і виконати зобов’язання банку, і задовольнити усі чи майже усі вимоги кредиторів.
- У сфері правозастосування положень закону щодо ліквідації банків поки що не видно розуміння того, що ліквідація банку і ліквідація товариства (юридичної особи) – це дві різні процедури. Нагадаємо, що відповідно до існуючої системи правового регулювання в країні ліквідація банку і ліквідація товариства має відбуватись за нормами різних сфер законодавства. Мабуть, треба ще раз нагадати ключову особливість законодавства про банкрутство: ліквідація у банкрутстві – це ліквідація майна, а не особи. Чомусь ця істина в Україні не приживається.
Далі викладемо деякі пояснення наведених вище висновків.
Загальний аналіз практики застосування норм щодо ліквідації банків дає таке уявлення найбільш поширеної ситуації: НБУ своїм рішенням відносить банк до переліку неплатоспроможних, Фонд приймає рішення про ліквідацію банку і починає цю процедуру, ці рішення оскаржуються в адміністративному суді, потім це рішення намагаються реалізувати у господарському суді при розгляді заяви про банкрутство особи, яку позбавили банківської ліцензії. Важливо зазначити, що такі справи іноді тривають роками, що створює невизначеність, а із врахуванням того, що це банк, – невизначеність для тисяч громадян.
Цікавим також є те, що при постановленні рішень щодо незаконності рішень НБУ і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб адміністративні суді не враховують те, що зазвичай банк перебуває у формальній юридичній процедурі ліквідації, передбаченій чинним законодавством, що зазвичай триває і ще не завершилась.
Небезпечність такої ситуації полягає у тому, що суд, намагаючись вирішити спір, створює ще гіршу ситуацію, в якій чинне законодавство не пропонує рішення. Невизначеність описаної ситуації коротко викладена у заяві Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до окружного адміністративного суду в одній із судових справ, що містить прохання пояснити винесене рішення. У тій справі Фонд попросив роз’яснити судову постанову про визнання протиправними та скасування рішень НБУ і Фонду про відкликання банківської ліцензії та початок процедури ліквідації банку, а також щодо зобов’язання відновити функціонування банку в якості діючої банківської установи, а саме:
- в чому саме полягає протиправність дій Фонду щодо ліквідації банку;
- яким законним способом і в якому законному порядку можливим є скасування постанови Правління НБУ про відкликання банківської ліцензії та початок процедури ліквідації банку;
- яким чином має бути повернута НБУ банківська ліцензія;
- яким чином має бути повернуто Фондом свідоцтво учасника Фонду;
- яким чином має бути відновлено платоспроможність банку;
- яким чином припинити породжені постановою Правління НБУ та рішеннями Фонду правові наслідки та яким чином слід відновити становище, яке існувало до породження таких наслідків. Крім того, Фонд просив вказати на спосіб і пояснити порядок законного виконання вищевказаної постанови суду. Суд у задоволенні клопотання відмовив.
Тут важливо наголосити на тому, що введення в тій чи іншій країні світу адміністративної процедури банкрутства банків не передбачає втручання у ці процедури інших органів чи гілок влади (законодавчої чи судової). Тому практика з оскарження рішень про початок законодавчо (законом) виписаної юридичної процедури щодо виведення банку із стану неплатоспроможності виглядає дивною або щонайменше неадекватною.
Доречно нагадати, що багато років у своїх публікаціях я пояснював, як вирішити ці проблеми, що є надзвичайно просто – пропонував ввести як у загальне законодавство про банкрутство, так і у спеціальне законодавство про відновлення платоспроможності банків критерії неспроможності, іншими словами, економічні показники неспроможності особи виконати свої зобов’язання. Кожному студенту в усіх університетах світу, де викладають курс з права банкрутства, пояснюють цей найбільш важливий елемент системи банкрутства. Тож, їх знають всі у світі. Кожна країна обирає широко застосовувані чи комбінації відомих критеріїв. У вітчизняному законодавстві їх ніколи не було і немає.
Насамкінець зазначимо, що якщо б це було зроблено, то не було б такого «банкопаду» чи таких руйнівних наслідків для банківської системи, що значно підірвало і продовжує підривати довіру до банківських установ в Україні.
Олександр Бірюков, радник Юридичної групи LCF, сцеціально для видання «Банкрутство & Ліквідація в Україні»
Iншi Новини
