Спрощення доступу до правосуддя

15.11.21

Сьогодні чимало критики звучить на адресу українського судочинства. Якщо спробувати відкинути емоції, політичні маніпуляції та типову українську звичку не аналізувати інформацію, то стає зрозуміло, що одним з ключових питань, над яким варто працювати судовій системі — це спрощення доступу до правосуддя.

Так, насамперед чим цікавляться майбутні учасники судового процесу — це наскільки швидко, ефективно та, врешті, дорого буде здійснено розгляд їх спору. Негативна оцінка за вказаними далеко не виключними, проте основними показниками і є свідченням наявності проблем з реалізацією права на доступ до правосуддя.

Одним із дієвих та перевірених міжнародною спільнотою інструментів, які можуть суттєво спростити доступ до правосуддя, є впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій у судочинстві. Їх застосування дозволить спростити та пришвидшити судовий документообіг, забезпечить відкритість та гласність судового процесу, дозволить оптимізувати кадрове забезпечення судів та зменшить фінансове навантаження як на учасників судового процесу, так і на судову систему.

Перші кроки до досягнення вказаної мети вже зроблено шляхом запровадження окремих електронних реєстрів та баз даних, зокрема:

  • Автоматизованої системи документообігу суду, яка забезпечує створення, обробку та зберігання судових рішень та інших процесуальних документів в електронному вигляді на базі єдиної платформи. Використовуючи цю систему, рішення у справі можна легко переглянути, не дістаючи справу з архіву, а всі зміни та їх автора можна відслідкувати;
  • Єдиного державного реєстру судових рішень, в якому за номером справи, провадження, чи за контекстом можливо знайти рішення у судових справах. Більше того, ця система містить інформацію про дату оприлюднення текстів рішень та унеможливлює їх подальше коригування;
  • Автоматизованої системи виконавчого провадження, в якій за номером провадження або ж за ідентифікаторами особи можливо знайти інформацію про наявність та стан виконавчих проваджень;
  • Єдиного реєстру адвокатів України, який містить інформацію про осіб, які займаються адвокатською практикою, та їх контактні дані;
  • Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, які дозволяють отримати інформацію щодо прав на рухоме та нерухоме майно та інші інформаційні ресурси.

Додатково функціонують приватні реєстри та пошукові системи, які дають можливість ознайомитися з інформацією щодо юридичних осіб, судових справ та проаналізувати судову практику.

З прийняттям закону «Про електронний цифровий підпис» учасники судового процесу отримали можливість подавати документи за допомогою електронної пошти. Водночас всі перераховані інформаційні ресурси не об’єднані в єдину систему, що суттєво ускладнює пошук необхідної інформації.

Варто зазначити, що запроваджені заходи запобігання поширенню Covid-19 та криза у фінансуванні судової системи, з одного боку, стали серйозною перешкодою для реалізації доступу до правосуддя (неможливість прибуття в судове засідання, відсутність коштів на відправку поштової кореспонденції, перевантаженість судів), а з іншого — дали поштовх до впровадження нових інструментів, спрямованих на подальше спрощення доступу до суду.

Так, врешті, з 5 жовтня 2021 року почали офіційно функціонувати окремі функції Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС). Для пересічного учасника судового процесу це означає появу можливості подавати та отримувати судові документи через спеціальну платформу за допомогою мережі Інтернет, у такий спосіб забезпечується формування так званої «електронної справи».

Відтепер необов’язково йти до суду для того, щоб ознайомитись з матеріалами справи, а судове засідання може бути проведено у власному кабінеті, шляхом підключення до відеоконференції з судом. У судів, у свою чергу, з’явилась можливість не очікувати на паперові матеріали справи, які прямують до них із суду сусідньої області, а вирішити процесуальні питання одразу, на підставі електронних матеріалів судової справи.

Безумовно, судова система не відмовляється від паперового документообігу повністю, оскільки деякі обставини, в силу своєї специфіки, можуть бути підтверджені лише визначеними доказами та потребують паперового відображення. Принагідно зауважимо, що жодна інша країна світу не здійснила абсолютний перехід до електронного судочинства, про вирішення судових спорів за допомогою Штучного інтелекту наразі мова також не йде.

Таким чином, за останнє десятиліття було зроблено чимало для запровадження електронного судочинства в Україні, проте реалії ще далекі від ідеалу. В першу чергу варто зазначити банальну та прикру відсутність у судів технічного обладнання для забезпечення функціонування усіх передбачених законодавством систем.

Сьогодні в місцевих судах у кращому випадку лише кілька залів судових засідань (часто взагалі один) обладнано технікою, яка дозволяє провести відеоконференцію. Завантаження документів до системи «Електронний суд» у випадку, якщо не всі сторони під’єднались до платформи, також багато в чому залежить від технічної можливості суду оцифрувати отримані паперові документи та від завантаженості працівників апарату, які цим займаються.

Окрім цього, незважаючи на «турбулентність» нормотворців, значна частина законодавства значно відстає від розвитку технологій. Наприклад, у випадку використання системи «Електронний суд» однозначно невизначено підхід про те, що можна вважати датою вручення повного тексту рішення та якими доказами це підтвердити.

До сьогоднішнього дня на підтвердження повноважень адвоката, встановлюючи його особу, суди продовжують вимагати надати паспорт, визнаючи їх явку в зал судового засідання обов’язковою або зобов’язуючи продемонструвати оригінал на веб-камеру. Про застарілість інституту реєстрації місця проживання та процедури його реалізації годі й говорити.

Такий стан речей компрометує українське судочинство. Так, після сплати мільйонних судових зборів, суб’єктам господарювання досить складно зрозуміти, чому у суду відсутня можливість провести судове засідання в режимі відеоконференції, а судове рішення не направлено через відсутність коштів на поштові марки. При цьому такі перепони не можуть бути підставою для відмови від початої справи, тому для більш ефективної роботи по впровадженню електронного судочинства необхідно звернутись до позитивного міжнародного досвіду.

Так, доцільним є уніфікація та об’єднання наявних модулів та баз даних в єдину платформу, запровадження перевірки особистих ідентифікаторів учасників-користувачів «Електронного суду» (наприклад, поєднання з додатком «Дія»), запровадження автоматичної фіксації факту ознайомлення учасника з матеріалами електронної справи та судовими рішеннями.

При цьому з метою популяризації електронного документообігу чимало країн приділяє значну увагу просвітницькій роботі, адже такі сервіси мають бути прості та доступні не лише для професійних юристів. Таким чином, електронне судочинство є дійсно дієвим інструментом у спрощенні доступу до правосуддя. Сподіваємось, що найближчим часом робота електронних сервісів буде налагоджена, а судова система врешті буде належним чином фінансово та технічно забезпечена.

 

Олена Білоус, юрист LCF Law Group, ексклюзивно для порталу «Delo.ua».