Звільнення від кримінальної відповідальності

Звільнення від кримінальної відповідальності означає, що держава відмовляється притягати особу до відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення навіть за наявності його доведеного факту, якщо виконано передбачені законом умови. Простими словами: попри те, що людина вчинила кримінальне правопорушення й це встановлений факт, держава вирішила її не карати. Звільнення від відповідальності можливе лише у випадках, прямо передбачених Кримінальним кодексом України (далі – ККУ) чи спеціальними законами (наприклад, законом про амністію). Перелік таких випадків є вичерпним. Важливо пам’ятати, що в разі звільнення особи від кримінальної відповідальності не йдеться про реабілітацію.

Передусім важливо розмежовувати звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання.

Звільнення від кримінальної відповідальності застосовують до людини до того, як її буде офіційно засуджено. Натомість звільнення від покарання стосується випадків після набрання вироком законної сили. Конституційний Суд України в Рішенні від 27.10.99 підтвердив, що саме з моменту набрання чинності обвинувальним вироком і починається реалізація кримінальної відповідальності, а отже звільнення можливе лише до цього моменту – далі може йтися тільки про звільнення від покарання (невідбуття призначеної каральної міри). Якщо особу звільнено від кримінальної відповідальності до оголошення вироку, вона не набуває статусу судимої та не отримує покарання взагалі. Якщо ж вирок уже є, подальше пом’якшення долі винного належить до звільнення від покарання.

Також звільнення від відповідальності треба відрізняти від закриття провадження з реабілітуючих підстав (відсутність складу чи події правопорушення). У кримінальному законодавстві підстави звільнення від відповідальності поділяються на загальні та спеціальні. Загальні підстави закріплено в Загальній частині ККУ (ст. ст. 45 – 49). Їх може бути застосовано до різних видів кримінальних правопорушень за умови дотримання встановлених критеріїв. До загальних належать, зокрема, дійове каяття, примирення з потерпілим, передання на поруки, зміна обстановки, закінчення строків давності.

Спеціальні підстави викладено в Особливій частині ККУ. Вони стосуються окремих конкретних кримінальних правопорушень. Закон встановлює їх для заохочення особливої поведінки винного в особливих ситуаціях.

Наприклад:

• ч. 3 ст. 111 ККУ – звільнення від відповідальності за державну зраду, якщо винний своєчасно повідомив владу та запобіг шкоді;
• ч. 6 ст. 260 ККУ – звільнення від відповідальності за участь у незаконних воєнізованих формуваннях, якщо особа добровільно вийшла з них і повідомила про їх існування органи державної влади чи органи місцевого самоврядування;
• ч. 4 ст. 212 ККУ – звільнення від відповідальності за ухилення від сплати податків, якщо особа повністю погасила податковий борг і штрафні санкції.

У кожній спеціальній нормі вказано конкретні умови, за яких особу може бути звільнено від відповідальності. Спеціальні підстави доповнюють, але не дублюють загальні. Важливо, що звільнення від кримінальної відповідальності – як за загальними, так і за спеціальними нормами – може реалізувати тільки суд і тільки в порядку, визначеному законом.

Загальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності

Українське законодавство встановлює кілька загальних підстав, за наявності яких особу, що вчинила правопорушення, може бути звільнено від відповідальності. Усі ці підстави передбачено, як уже було зазначено, у ст. ст. 45 – 49 розд. IX ККУ. Вони підлягають застосуванню незалежно від конкретної кваліфікації правопорушення. Загальні підстави можна назвати свого роду інститутами заохочення: вони стимулюють позитивні дії самого винного після правопорушення (каяття, примирення, відшкодування збитків тощо) або враховують об’єктивні зміни навколишньої обстановки, через які подальше переслідування стає недоцільним (наприклад, зміна умов життя чи закінчення давності). Далі розгляньмо основні з них.

Дійове каяття (ст. 45 ККУ)
Дійове каяття означає, що після вчинення правопорушення обвинувачений добровільно вчинив певні дії, які свідчать про його щире виправлення й усунення завданої шкоди. За ст.45 ККУ особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин із необережності (крім корупційних правопорушень і деяких ДТП під впливом алкоголю чи наркотиків), звільняється від кримінальної відповідальності, якщо одночасно виконано всі три умови:

1. щире каяття (особа добровільно зізналася в учиненому кримінальному правопорушенні й щиро розкаялася);
2. активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення (наприклад, надала слідству інформацію чи допомогла знайти знаряддя кримінального правопорушення, свідків тощо);
3. повне відшкодування завданих збитків або усунення шкоди потерпілому (винний компенсував матеріальну втрату або іншим способом компенсував моральну шкоду).

Усі три умови має бути виконано разом. Якщо хоча б однієї умови недотримано, звільнення за цією статтею неможливе.

Щире каяття передбачає добровільне визнання вини та справжнє розкаяння. Активне сприяння полягає в конструктивній співпраці зі слідством. Повне відшкодування збитків означає, що винний у повному обсязі добровільно покрив матеріальні збитки потерпілого(наприклад, відновив майно, оплатив лікування) або компенсував завдану шкоду іншими доступними способами. Закон вимагає, щоб ця компенсація була не частковою та неформальною, а реально добровільною та повною.

Примирення з потерпілим (ст. 46 ККУ)

Суть підстави.

Стаття 46 ККУ встановлює, що особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим і повністю відшкодувала йому завдану шкоду. Ця норма ґрунтується на тому, що якщо конфлікт між винним і потерпілим розв’язано через примирення; компенсацію та примирення, то держава знімає з кривдника кримінальну відповідальність. Фактично потерпілий добровільно погоджується не наполягати на покаранні винного, а винний, своєю чергою, повністю відшкодовує завдані збитки(матеріальні або інші).

Звільнення за примиренням є обов’язковим для суду, якщо дотримано всіх умов. Зазвичай це означає:

• правопорушення було необережним, нетяжким або кримінальним проступком, учиненим уперше;
• є конкретна особа-потерпілий (фізична особа), якій завдано шкоди кримінальним правопорушенням;
• між винним і потерпілим відбулося дійсне примирення, що передбачає повне відшкодування шкоди та примирення з потерпілим.

Без наявності потерпілого цей механізм недієвий: наприклад, у разі кримінального правопорушення проти інтересів держави примирення неможливе, оскільки немає конкретної постраждалої фізичної особи, яка може примиритися з правопорушником. Покарання скасовується, якщо суд переконається, що потерпілий добровільно прощає винного й відмовляється від своїх претензій після повного відшкодування збитків. Рішення потерпілого має бути добровільним і вільним. Якщо всіх умов дотримано, суд зобов’язаний закрити провадження за цим кримінальним правопорушенням.

Передання особи на поруки (ст. 47 ККУ)

Суть підстави.

Передання на поруки – це правовий інститут, який передбачає звільнення винного від відповідальності під громадську поруку трудового колективу. За ст. 47 ККУ суд може передати обвинуваченого на поруки колективу підприємства, установи чи організації на термін один рік за таких умов:

• особа вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин і щиро розкаялася;
• трудовий колектив виявив готовність взяти на себе поруку за цю людину (зазвичай подають клопотання від імені колективу).

Після передання на поруки людина перебуває під опікою колективу: її зобов’язують брати участь у виховних заходах колективу. Водночас вона повинна виправдати довіру: протягом року не порушувати закон і виконувати виховні вказівки. Якщо протягом року обвинувачений справді виправдав довіру колективу (зразково поводився, дотримувався порядку), то він залишається звільненим від кримінальної відповідальності. Якщо ж особа протягом року порушить умови поруки (наприклад, ухилятиметься від спілкування з колективом чи вчинить нове правопорушення), то рішення про передання на поруки скасовують і її знову буде притягнено до кримінальної відповідальності за первинне діяння.

Зміна обстановки (ст. 48 ККУ)

Суть підстави.

Зміна обстановки означає, що після вчинення правопорушення настали такі істотні зовнішні або особисті обставини, що кримінально-правова оцінка діяння змінюється: учинене перестає бути суспільно небезпечним або сама особа більше не є небезпечним злочинцем. За ст. 48 ККУ особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо під час слідства або судового розгляду відбулася зміна обстановки, за якої скоєне діяння втратило суспільну небезпечність або сама особа перестала бути суспільно небезпечною.

Інакше кажучи, суд може визнати, що на момент розгляду обставини істотно змінилися: за нових умов правопорушення більше не завдає істотної шкоди чи навіть перестало бути кримінальним правопорушенням (наприклад, його декриміналізовано) або винний показав, що виправився і більше не створює небезпеки для суспільства (наприклад, після значних змін у житті людина змінила спосіб життя та має позитивні характеристики). Зміна обстановки може бути різною: загальнодержавною (зміна законодавства, війна і мир),регіональною чи індивідуальною. Головне, щоб ці нові обставини істотно зменшили суспільну небезпечність – самого діяння або особи винного – і довели, що цілі кримінальної відповідальності вже досягнуто без покарання.

Наприклад, якщо через економічну кризу матеріальна шкода від колишнього правопорушення стала надто незначною або закон деякі дії перестав вважати злочином, відповідно колишній злочин формально втратив небезпечний характер. Або ж якщо людина значно змінила соціальне середовище й більше не схильна до правопорушень, що може свідчити про її виправлення. За таких умов суд може вирішити звільнити винного від відповідальності, вважаючи, що карати його більше немає потреби.

Закінчення строків давності (ст. 49 ККУ)

Суть підстави.

Строки давності – це періоди, після закінчення яких особу, що вчинила правопорушення, не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності. Якщо з дня вчинення правопорушення до набрання вироком законної сили минули передбачені законом строки, обвинувачений звільняється від відповідальності. Залежно від тяжкості злочину встановлено такі строки давності (ч. 1 ст. 49 ККУ):

• 2 роки – якщо злочином був кримінальний проступок (найменш тяжкий злочин, що карається менш суворо, ніж обмеження волі);
• 3 роки – якщо скоєно нетяжкий злочин, який карається позбавленням волі на строк до 2років;
• 5 років – якщо скоєно нетяжкий злочин (який не потрапив до
  пункту 2);
• 10 років – якщо скоєно тяжкий злочин.
• 15 років – якщо скоєно особливо тяжкий злочин.

Якщо вирок не винесено до спливу відповідного строку, обвинувачений підлягаєзвільненню від відповідальності.
Особливі правила. Якщо особа ухиляється від слідства чи суду, перебіг строку давностізупиняється: відлік поновлюється з дня, коли її буде затримано чи вона самостійноз’явиться з повинною. Водночас установлено, що максимальний строк давності для будь-якого злочину становить 15 років, навіть якщо особа довго уникала правосуддя.

Якщо протягом строку давності обвинувачений скоїть нове кримінальне правопорушення(серйозніше, ніж найменш тяжке порушення), давність за попереднім правопорушенням переривається й відлік розпочинається заново з дня вчинення нового правопорушення. Це запобігає автоматичному “вигоранню” повторних правопорушень завдяки давності.

Щодо особливо тяжких злочинів, за які законом передбачено довічне позбавлення волі, суд має право самостійно вирішувати, чи застосовувати строк давності. Якщо суд вирішує не застосовувати давність до такого злочину, довічне ув’язнення у присуді не призначають(його заміняють менш суворим строковим покаранням).

У всіх випадках строки давності не підлягають застосуванню до злочинів особливо тяжких категорій, передбачених ст. ст. 109 – 114 (злочини проти основ нацбезпеки) ККУ, а також до злочинів проти миру й людяності (воєнні злочини, геноцид тощо). Це узгоджується з міжнародною практикою, що вимагає невідворотності відповідальності за найстрашніші правопорушення.

ВИСНОВОК:

Отже, звільнення від кримінальної відповідальності є важливим гуманістичним інститутом кримінального права, який дозволяє державі відмовитися від покарання особи, якщо досягнуто мети її виправлення без застосування каральних заходів. Його застосовують лише в чітко визначених законом випадках і до моменту набрання вироком законної сили. Такий механізм стимулює каяття, відшкодування шкоди та мирне розв’язання конфліктів, поєднуючи справедливість із гуманізмом.

Данило Макаренко, молодший юрист, ексклюзивно для видання Юрист & Закон.