Відеоконференцзв’язок став невід’ємною частиною кримінального процесу в Україні, оскільки дозволяє оперативно забезпечувати участь підозрюваних, обвинувачених, свідків і потерпілих без їхньої фізичної присутності в залі суду. Його застосування особливо активізувалося у зв’язку з пандемією COVID-19 та з початком повномасштабного вторгнення, коли постала потреба зберегти безперервність правосуддя й одночасно гарантувати безпеку учасників процесу.
Разом із тим дистанційна форма має не лише очевидні переваги як швидкість та економія ресурсів, але й проблемні аспекти – від технічних збоїв до можливого обмеження права на захист і принципу безпосередності дослідження доказів. Це ставить питання про баланс між ефективністю судочинства та дотриманням основоположних прав.
За даними Вищого антикорупційного суду після початку повномасштабного вторгнення кількість судових засідань проведених за допомогою захищеного відеоконференцзв’язку збільшилась.[1] Така тенденція спостерігається по всій країні в цілому. В таких засіданнях мають право брати участь всі учасники процесу без виключення, зокрема й захисники. Проте чи не суперечить це праву на захист підозрюваного/обвинуваченого? Чи має змогу захисник ефективно здійснювати захист обвинуваченого через відеоконференцзв’язок?
Зокрема, в судовому реєстрі містяться ухвали, де суд приймає рішення про проведення дистанційного судового провадження, зважаючи на обставини правового режиму воєнного стану, а також значну віддаленість робочих місць учасників судового провадження, місця утримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою, від місцезнаходження суду.
В такому випадку використання відеоконференцій суттєво полегшує роботу суддів, прокурорів, адвокатів, а також перебування підозрюваних/обвинувачених у слідчих ізоляторах. Для суддів – це можливість оперативного розгляду без необхідності етапування обвинувачених, що особливо важливо в умовах перевантаженості судів та під час правового режиму воєнного стану. Для прокурорів – економія часу та ресурсів при участі в численних процесуальних діях. Для адвокатів – шанс брати участь у засіданнях, перебуваючи у віддалених регіонах, що знижує витрати клієнтів і підвищує доступність правової допомоги. Для підозрюваних/обвинувачених – відсутність постійних стресових ситуацій, які виникають при етапуванні з/до СІЗО. Оскільки, в практиці виникають ситуації, коли особам під вартою на території суду необхідно чекати цілий день судового засідання, яке може бути відкладене.
Попри позитивний ефект, використання відеоконференцій супроводжується низкою викликів. По-перше, це ризики порушення права обвинуваченого на конфіденційне спілкування з адвокатом: у режимі відеозв’язку забезпечити абсолютну конфіденційність непросто. По-друге, технічні збої та низька якість зв’язку можуть унеможливити ефективну участь сторін у засіданні. По-третє, дистанційна форма обмежує реалізацію принципу безпосередності дослідження доказів, адже суддя не завжди має можливість повністю почути позицію сторін або ж спостерігати за невербальними реакціями учасників. Нарешті, відсутність єдиних технічних стандартів створює нерівність умов для різних судів та учасників процесу.
У ЄС застосування відеоконференцій у кримінальному процесі прямо пов’язане з гарантіями, закріпленими у ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на справедливий суд. Ключовим є питання: чи забезпечує дистанційна участь обвинуваченого та інших учасників можливість повноцінно реалізувати свої права. ЄСПЛ у низці рішень (Marcello Viola v. Italy, Sakhnovskiy v. Russia) підтвердив, що сама по собі участь через відеозв’язок не порушує Конвенцію, але лише за умови належних процесуальних і технічних гарантій.
Так, у рішенні (Sakhnovskiy v. Russia) ЄСПЛ дійшов висновку, що спілкування захисника та засудженого за допомогою відеоконференцзв’яку не могло забезпечити необхідної конфіденційності. В цій справі засуджений повинен був використовувати систему відеоконференцзв’язку, встановлену та обслуговувану державою. Таким чином, засуджений міг обґрунтовано відчувати дискомфорт при обговоренні справи із захисником.
У рішенні у справі (Marcello Viola v. Italy), ЄСПЛ дійшов висновку, що законною метою під час судового провадження є дотримання вимоги розгляду впродовж «розумного строку». На думку Суду, проведення судового засідання в режимі відеоконференції, має на меті скорочення затримок, спричинених необхідністю переміщення осіб, а тому числі осіб, що утримуються в умовах обмеження свободи
Разом з тим, при застосуванні відеоконференції має забезпечуватись не просто формальна присутність обвинуваченого у залі судового засідання, а саме ефективна участь у судовому процесі, яка включає в себе перш за все право бачити, чути та спостерігати за тим, що відбувається в судовому засіданні без технічних перешкод.
Використання відеоконференцзв’язку у кримінальному процесі є ефективним інструментом забезпечення доступу до правосуддя в умовах пандемії та воєнного стану. Український досвід засвідчує гнучкість і швидке впровадження цієї практики, однак її застосування має бути жорстко обмежене рамками дотримання прав людини. Проблемами залишаються: різний рівень технічного забезпечення судів та небезпека перетворення дистанційної участі з винятку на правило, а також необхідність контролю за тим, щоб обвинувачений не відчував себе відстороненим від процесу.
Cудочинство майбутнього має поєднувати практичні переваги дистанційної участі з чіткими правовими й технічними гарантіями, що унеможливлюють порушення права на справедливий суд.
Микита Татаринов, юрист, ексклюзивно для Юрист & Закон.
Iншi Публікації
