Прем’єр-міністр України, Юлія Свириденко анонсувала розробку Ветеранського кодексу – єдиного законодавчого акту, що об’єднає всі норми щодо статусу, соціальних гарантій і підтримки ветеранів. Ініціатива з’явилася на тлі безпрецедентного зростання ветеранської спільноти, після завершення війни очікується 5–6 мільйонів ветеранів та членів їхніх родин.
Ветеранський кодекс має впорядкувати різні категорії захисників – від ветеранів попередніх воєн ХХ століття до учасників сучасної російсько-української війни, а також членів їхніх сімей, іноземних добровольців, поранених учасників Революції Гідності тощо. Документ передбачає внесення змін у понад два десятки пов’язаних нормативно правових акти і найближчим часом буде поданий до парламенту. Його стратегічна мета – забезпечити комплексну підтримку ветеранів та їхніх родин і створити умови для гідної реінтеграції воїнів у мирне життя (через доступ до освіти, працевлаштування, реабілітації) з одночасним вшануванням пам’яті полеглих Героїв. [1]
Позитивні аспекти та оновлення політики
Формування нового, Ветеранського кодексу виглядає, як позитивний крок.
По-перше, наявність єдиного кодексу дозволить усунути суперечності й дублювання в законодавстві. Нині норми розпорошені по різних актах, що на практиці ускладнює їх застосування та фінансування. Об’єднання їх під одним кодексом усуне прогалини, надасть чіткі визначення статусів і гарантій.
По-друге, кодекс має оновити та осучаснити сам перелік пільг і компенсацій, оскільки наразі в законодавстві існує низка старих пільг, успадкованих ще з попередніх епох, які є мало затребуваними або нелогічними. Можна очікувати, що новий кодекс позбавиться таких анахронізмів та сфокусує ресурси на актуальних потребах ветеранів.
Існуючі проблеми: застарілі норми і бюрократичні перепони
Незважаючи на декларовані переваги, чинна система соціального захисту ветеранів має серйозні проблеми, які Ветеранський кодекс покликаний вирішити. Зокрема, застарілі пільги вимагають ревізії. Як проаналізовано у звіті Громадської Організації «Юридична сотня», деякі встановлені законом гарантії фактично не працюють або не користуються попитом. Наприклад, зараз важко уявити людину, якій би знадобилась пільга, що закріплена у п. 19 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів. Так само як і право на позачергове забезпечення продовольчими товарами поліпшеного асортименту та промисловими товарами підвищеного попиту згідно з переліком та нормами – пільга, що дісталася у спадок від планової радянської економіки, збереження таких норм не приносить реальної користі. Тому, гарною ідеєю здається актуалізація норм під сучасні потреби ветеранів. [ст.38]
Друга велика проблема – бюрократичні перепони та невиконання законів на практиці. Чинна базова законодавча норма – Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» – передбачає широкий пакет соціальних гарантій. Однак значну частину з них реалізувати неможливо через відсутність механізмів та фінансування. Були випадки, коли норми залишалися декларативними роками через бездіяльність уряду. Яскравий приклад – положення закону 2005 року про надання ветеранам пільгових довгострокових позик на будівництво чи ремонт житла так і не запрацювало, бо Кабмін не розробив необхідного порядку реалізації – і, відповідно, кошти в бюджет не закладалися. [ст.38] Або ж схожі ситуації які виникають у зв’язку із наданням права безкоштовного проїзду у громадському транспорті, в той час коли фінансування даної пільги переклали на місцеві бюджети, що іноді призводить до незаконних відмов у реалізації даної пільги. [ст.120] Подібні прогалини породжують ситуацію, коли права проголошено, але вони фактично недоступні. В новому ж Ветеранському кодексі, пропонується визначити яким чином буде відбуватись фінансування від держави.
Отже, бюрократія і брак ресурсів зараз суттєво гальмують ефективність ветеранської політики.
Виклики та висновки
Чи вирішить Ветеранський кодекс зазначені проблеми? Багато в чому його успіх залежатиме від реалізації даної ідеї. Позитивним знаком є те, що уряд усвідомлює необхідність системних змін – інтеграція ветеранських потреб у всі галузі, спрощення процедур, ліквідація рудиментів минулого. Якщо Кодекс дійсно уніфікує законодавство і усуне колізії, ветеранам буде простіше орієнтуватись у своїх правах, а держорганам – виконувати обов’язки. Важливо, щоб при цьому не відбулося формального звуження прав: скасування застарілих пільг повинно супроводжуватися наданням еквівалентної чи більш ефективної підтримки, інакше можуть виникнути питання щодо порушення ст.22 Конституції, в якій зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод..
Ключовий виклик – перетворення писаних норм на реальні дії. Кодекс сам по собі не гарантує автоматичного вирішення бюрократичних проблем. Необхідно буде оперативно внести зміни до всіх підзаконних актів, цифровізувати процеси надання послуг ветеранам (щоб мінімізувати бюрократію) та забезпечити фінансування закріплених гарантій. Лише за цих умов заявлена комплексна підтримка стане відчутною для кожного ветерана.
Висновок: Створення Ветеранського кодексу наразі необхідний і своєчасний крок та має потенціал принести значні позитивні зміни для захисників України та їхніх сімей. Сама ініціатива позитивна – вона спрямована на системність, актуалізацію і повагу до ветеранів. Водночас, успіх залежатиме від наповнення цього кодексу конкретними механізмами і ресурсами. Лише подолавши старі проблеми недофінансування та бюрократії, Україна зможе реалізувати проголошений принцип: кожен ветеран і кожна ветеранка повинні відчувати дієву підтримку держави в повсякденному житті.
Данило Макаренко, молодший юрист, для lcf.ua.
Iншi Публікації
