З аналізу річних звітів про осіб, притягнених до кримінальної відповідальності, та видів покарань, опублікованих на офіційному вебпорталі “Судова влада України”, випливає, що за 2022 рік 897 особам призначено покарання у вигляді конфіскації майна, за 2023 рік – 1538 особам, а за 2024 рік – 2043 особам. Така динаміка свідчить про стійке зростання кількості випадків призначення покарання у вигляді конфіскації майна.
Конфіскація майна є додатковим видом покарання, що полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави за вироком суду всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ст. 59 КК України). У Кримінальному кодексі, окрім конфіскації майна як виду покарання, визначено спеціальну конфіскацію як інший захід кримінально-правового характеру (розд. XIV “Інші заходи кримінально-правового характеру” Загальної частини).
Питання розмежування “конфіскації майна” та “спеціальної конфіскації” було предметом дослідження КСУ. Так, у рішенні КСУ від 30.06.2022 р. No 1-р/2022 у справі No 1-22/2020(391/20) органом конституційної юрисдикції зазначено, що конфіскація майна є видом покарання, застосування якого має на меті покарання винного, його виправлення й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень цією та іншими особами.
Натомість спеціальна конфіскація стосується майна, здобутого кримінально-протиправним шляхом. Майно вилучають в особи, яка не є власником або добросовісним володільцем такого майна, а тому цей захід впливу на особу має некаральний характер. Під час застосування спеціальної конфіскації суд не враховує ступеня тяжкості вчиненого умисного кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу, яка вчинила таке правопорушення, тощо. Водночас спільним для конфіскації майна та спеціальної конфіскації є однаковий спосіб досягнення мети застосування – примусове безоплатне вилучення майна на підставі відповідного судового рішення (вирок, ухвала).
Отже, конфіскація майна стосується законно набутого майна, її головна мета – покарати, виправити засудженого та запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень цією та іншими особами. Спеціальна ж конфіскація не є видом покарання та застосовується до майна, яке використовували для вчинення кримінального правопорушення або ж набуте в результаті його вчинення.
Згідно із ч. 3 ст. 59 КК України перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України. 02.06.2016 Верховна Рада України прийняла ЗУ “Про виконавче провадження”, яким затверджено Перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (див. додаток до ЗУ “Про виконавче провадження”). На
підставі аналізу вказаного Переліку можна дійти висновку про відсутність у ньому житлових будинків.
До набрання чинності ЗУ “Про виконавче провадження” в Україні діяв Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (додаток до КК УРСР від 28.12.1960 р.), відповідно до якого не підлягали конфіскації такі види майна, як житловий будинок із господарськими будівлями в сільській місцевості, якщо засуджений та його сім’я постійно в ньому проживають.
Підхід законодавця, який полягав у затвердженні відповідного Переліку, з виключенням із нього житлових будинків заслуговує на критику з огляду на таке. Реінтеграція осіб, які відбули покарання, у суспільство є одним із ключових завдань державної політики у сфері кримінального правосуддя. Цей процес має на меті забезпечити повернення засуджених до повноцінного життя в суспільстві, зниження рівня рецидивної злочинності, а також зміцнення соціальної безпеки загалом.
Однією з перешкод на шляху ефективної ресоціалізації є конфіскація житлового будинку, який належить на праві власності засудженому. Втрата житла після звільнення з місць позбавлення волі значно погіршує соціальне становище особи, створює ризики бездомності та маргіналізації, що, своєю чергою, може призводити до повторного вчинення кримінальних правопорушень. З огляду на вказане, вважаємо, що практика конфіскації житлового будинку засудженого потребує перегляду.
У цьому контексті доцільно звернути увагу на ще один важливий аспект, який впливає на ефективність конфіскації майна як виду покарання, – складність реалізації конфіскації майна за кордоном, де часто знаходиться значна частина активів засуджених.
За даними Міністерства юстиції України, з моменту здобуття Україною незалежності та до жовтня 2023 року вітчизняними судами скеровано за кордон лише 19 запитів про виконання покарання у вигляді конфіскації майна. З них тільки 2 виконано, 13 не виконано, а 4 перебувають на стадії розгляду.
Такий незначний обсяг запитів пов’язаний насамперед із тим, що кримінальні кодекси інших держав не передбачають конфіскацію майна як вид покарання в тій формі, що наразі існує в Україні. Як зазначено вище, конфіскація в Україні стосується майна засудженого, набутого законним шляхом.
Водночас у Конвенції РЄ про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, Конвенції ООН проти корупції, Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності тощо мова йде про конфіскацію майна, яке має ознаки злочинного походження. Кримінальне законодавство багатьох іноземних держав теж стоїть на позиції, відповідно до якої конфісковувати майно можна лише тоді, коли воно має злочинний характер.
Так, наприклад, інститут конфіскації майна, який відповідав би передбаченому КК України додатковому виду покарання, у законодавстві США та Великої Британії взагалі відсутній. У США передбачена виключно спеціальна конфіскація як вид кримінального покарання. З огляду на аналіз кримінального законодавства Великої Британії конфіскація майна належить до кримінально-процесуальних заходів допоміжного характеру, що має багато спільного зі спеціальною конфіскацією майна згідно із законодавством України. Відсутність у США та Великій Британії інституту конфіскації майна як виду покарання в тій формі, у якій вона існує в Україні, пов’язано із серйозними гарантіями у сфері права власності, які діють у вказаних країнах.
Водночас правова система України не вимагає доведення злочинного походження майна для його конфіскації, у разі ж наявності такого злочинного походження – застосовують спеціальну конфіскацію.
Таким чином, законодавство України у сфері конфіскації майна суттєво відрізняється від законодавства інших країн, що ускладнює процес виконання обвинувальних вироків суду в частині призначення покарання у вигляді конфіскації майна за межами нашої держави та, як наслідок, знижує ефективність роботи правоохоронних органів України в цілому. З огляду на вказане, вважаємо, що необхідно гармонізувати вітчизняне законодавство про кримінальну відповідальність із міжнародними стандартами у сфері захисту прав людини, зокрема гарантіями права власності.
Підсумовуючи викладене, вважаємо, що на цьому етапі розвитку законодавства України про кримінальну відповідальність такий вид покарання, як конфіскація майна підлягає перегляду з метою посилення ефективності відповідного виду покарання.
Олексій Дрозд, молодший юрист, ексклюзивно для Юрист & Закон.
Iншi Публікації
