Питання неплатоспроможності банків та його виведення з ринку, відшкодування коштів за вкладами та погашення інших вимог кредиторів банку були та завжди будуть одними з найактуальніших питань, які мають суттєву проблематику.
Ще в 2001 році створено державну спеціалізовану установу – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд), на який було покладено функції державного управління саме у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Однак, вирішення питання захищеності вкладів фізичних осіб не вирішувало інші важливі питання ліквідації банків, оскільки виведення неплатоспроможного банку з ринку суттєво впливає не тільки на довіру суспільства (пересічних осіб) до банківської системи країни, а й на економічну ситуацію в країні та можливість нормального функціонування і розвитку бізнесу.
Тому в 2012 році Верховна Рада України прийняла Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Закон), який покладає на Фонд не лише функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а й спеціальні функції з виведення неплатоспроможних банків з ринку. Серед них, зокрема: управління майном та задоволення вимог всіх кредиторів неплатоспроможного банку.
Важливо те, що з ліквідацією чергового банку сума непогашених вимог кредиторів збільшувалася, а визначені Законом процедури та методи відшкодування такої шкоди не були дієвими.
Такі тенденції з нарощування сум непогашених вимог кредиторів змусили державу приймати ряд суттєвих змін до положень Закону. Тому в 2018 та в 2021 роках нормотворець більш категорично підійшов до вирішення питання відшкодування шкоди, завданої банкам та їх кредиторам, та суттєво розширив повноваження Фонду.
Так, законодавець надав Фонду право звертатися з вимогами до пов’язаної з банком особи та/або іншої особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку; та/або пов’язаної з банком особи, та/або іншої особи, яка внаслідок таких рішень, дій (в тому числі правочинів, операцій, договорів) або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
Більше того, Рада наділила Фонд повноваженнями на звернення до суду з позовами до вказаних вище осіб. Це призвело до нового витка реалізації Фондом заходів з відшкодування шкоди, заподіяної банку та його кредиторам.
Як офіційний веб-портал «Судова влада України», так і Єдиний державний реєстр судових рішень містить інформацію про десятки звернень Фонду в інтересах банків та/або їх кредиторів про відшкодування шкоди, заподіяної рішеннями (діями/бездіяльністю) пов’язаних з такими банками осіб, зокрема, їх акціонерів та топ-менеджерів (членів органів управління), на загальну суму понад 188млрд. грн.
А які ж насправді результати таких звернень Фонду до суду?
За активний період звернень Фонду з позовами до суду (з 2018 року по січень 2023 року) судами так і не було сформовано однозначної єдиної позиції щодо правомірності або ж неправомірності вимог Фонду про відшкодування шкоди, заподіяної банкам, зокрема, його акціонерами та топ-менеджерами.
Так, за результатами розгляду справ суди першої та апеляційної інстанцій ухвалювали рішення як про задоволення вимог Фонду, так і про відмову в їх задоволенні. В свою чергу, за результатами перегляду справ Верховним Судом, останній, не ухвалюючи остаточного рішення, повертав справи на новий розгляд до судів нижчих інстанцій.
Станом на сьогодні тільки в господарській юрисдикції активними є близько 30 судових спорів на рівні судів всіх інстанцій, на загальну суму вимог Фонду понад 75 млрд. грн.. При цьому 7 справ на суму більше 2 млрд. грн. наразі перебувають на розгляді Верховного Суду по суті.
І найближчим часом Верховний Суд все ж таки має можливість поставити остаточну крапку та нарешті надати відповідь на питання: «чи існує теоретична можливість відшкодувати шкоду, заподіяну банку та його кредиторам, за рахунок акціонерів та топ-менеджерів банків – у зв’язку з прийняттям останніми відповідних рішень при здійсненні управління баком?»
Однак, навіть у випадку ухвалення позитивного для Фонду рішення в одній справі, не можна однозначно стверджувати про ухвалення в інших справах аналогічних позитивних рішень. Також, існують питання щодо можливості фактичного виконання таких рішень за відсутності майна у боржників, щодо порядку розподілу отриманих коштів та ін.
В історії функціонування банківської системи траплялися випадки, коли акціонерами та топ-менеджерами банків приймалися управлінські рішення про виведення грошових коштів з банку в своїх інтересах та інтересах пов’язаних компаній або осіб, наслідком чого і була неплатоспроможність банку.
В таких випадках дійсно існують правові підстави для покладення відповідальності з відшкодування шкоди на відповідних акціонерів та топ-менеджерів банку.
Однак, на сьогодні склалася така ситуація, що Фонд визначає будь-яке рішення щодо контрагентів банку, які не виконали своє зобов’язання з повернення коштів, таким, що має наслідком завдання збитків банку та його кредиторам у зв’язку з прийняттям такого рішення.
При цьому, більшість таких рішень були прийняті відповідними особами органів управління банком за 2-5 років до віднесення банку до категорії неплатоспроможних, в межах компетенції, порядку та способу, які встановлені законами, нормативними документами Національного банку України та статутними документами, а також «правилами гри» у сфері надання банківських послуг, чинними на той час.
Стягнення начебто заподіяних збитків за такими рішеннями є досить спірним та викликає велике занепокоєння, оскільки:
- незрозумілим залишається, як такі рішення впливають на неплатоспроможність банку;
- в той же період приймались десятки, якщо не сотні, подібних рішень, за результатами реалізації яких банк отримував «надприбутки»;
- банківська діяльність апріорі є ризиковою, тому недобросовісність його контрагента не може призводити до покладення на керівників банку відповідальності за неправомірні дії такого контрагента та ін.
Ризиковим є те, що реалізація такої «стратегії Фонду» щодо відшкодування шкоди, начебто заподіяної неплатоспроможному банку всіма рішеннями його акціонерів та топ-менеджерів, які не призвели до отримання прибутку, може мати наслідок у вигляді не бажання дійсних фахівців у банківській сфері займатися такою діяльністю та їх вивільнення. Вказане, в свою чергу, може призвести до «падіння» всієї банківської системи у зв’язку з відсутністю кваліфікованих органів управління банками.
Існує припущення, що реалізація зазначеної вище «стратегії Фонду» може мати інше підґрунтя, ніж відшкодування шкоди, заподіяної неплатоспроможному банку рішеннями його акціонерів та топ-менеджерів, а саме перекладання відповідальності за завдані збитки з реально винної особи – Фонду на керівників банку.
З інформації відносно проведених ліквідаційних процедур неплатоспроможних банків вбачається, що не задоволення левової частки вимог кредиторів пов’язано саме з діями, а точніше бездіяльністю Фонду в особі його уповноважених осіб, зокрема:
- здійснення ліквідаційної процедури у строк, який є явно нерозумним;
- не здійснення належного управління майном банку, зокрема цінними паперами;
- не здійснення належної претензійно-позовної роботи відносно боржників банку, зокрема не подання позовів про стягнення заборгованості в межах строку позовної давності;
- заниження вартості певних активів, зокрема реалізація конкретно визначеного майна за вартістю, яка явно не відповідає ринковій;
- реалізація дорогоцінних активів банку після майже стовідсоткової втрати їх ліквідності, зокрема, основна частина майна банку реалізується через 3-5 років з дня запровадження тимчасової адміністрації за вартістю, яка на 95-99 % менше, ніж оціночна вартість вказаного майна на час запровадження тимчасової адміністрації, та ін.
Цікавим є той факт, що вказані дії та бездіяльність уповноважених осіб Фонду дійсно впливають на розмір незадоволених вимог кредиторів банку та є нічим іншим як професійною помилкою, і шкода, заподіяна внаслідок такої помилки, відповідно до Закону, підлягає відшкодуванню саме Фондом.
Наразі відсутня інформація про практичну реалізацію кредиторами банку опції відшкодування заподіяної їм шкоди саме за рахунок коштів Фонду – у зв’язку з професійними помилками його уповноважених осіб. Однак таке відшкодування може мати місце та дійсно відновити порушені права кредиторів банку.
Володимир Невмержицький, старший юрист LCF Law Group, спеціально для видання Banker
Iншi Публікації
