Суть і плюси законопроєкту
Ідеться про окрему модель у межах Кодексу України з процедур банкрутства, орієнтовану на бізнес із невеликим борговим навантаженням та обмеженим колом кредиторів.
Спрощена процедура може застосовуватися до юридичних осіб і ФОП, які здійснюють діяльність не менше трьох років, не мають заборгованості із заробітної плати та відповідають таким показникам:
- для суб’єктів мікропідприємництва – борг до 2,5 млн грн перед не більш як 10 кредиторами;
- для суб’єктів малого підприємництва – борг до 5 млн грн перед не більш як 15 кредиторами.
Нагадаю, що підприємства з кількістю до 10 працівників і доходом до 2 млн євро належать до мікробізнесу, до 50 працівників і доходом до 10 млн євро – до малого бізнесу.
Проєкт передбачає дві процедури: спрощену санацію або спрощену ліквідацію.
Вони є значно коротшими за загальне банкрутство, без стадії розпорядження майном, без зборів і комітету кредиторів та з фіксованими строками.
Ключова особливість: участь арбітражного керуючого не є обов’язковою: він залучається лише за домовленістю сторін, а управління бізнесом у процедурі зберігається за боржником.
Це важливий і необхідний крок. Чинні процедури банкрутства фактично недоступні для малого бізнесу через тривалість і вартість. Запропонована модель знижує бар’єр входу, відповідає підходу «second chance» і зобов’язанням України в межах Ukraine Facility, виконання яких відкриває фінансування ЄС.
Ризики нововведень: що варто допрацювати?
Законопроєкт містить низку системних ризиків, які потребують уваги ще на етапі його доопрацювання.
1. Фактична відсутність системного професійного контролю за перебігом процедури в умовах потреби у кризовому управлінні – через необов’язкову участь арбітражного керуючого в поєднанні з відмовою від стадії розпорядження майном.
У спрощеній моделі не створюються належні умови для проведення повноцінного фінансового аналізу діяльності боржника, інвентаризації активів, аналізу спірних правочинів, а також оцінки можливих зв’язків заінтересованості між боржником і кредиторами.
Формально інструменти захисту кредиторів, зокрема оскарження фраудаторних правочинів і притягнення до субсидіарної відповідальності, в законі залишаються. Проте за відсутності незалежного професійного суб’єкта, який би здійснював фінансове дослідження і збирав докази, ці механізми ризикують залишитися декларативними та складними для практичної реалізації.
2. Проєкт фактично узалежнює можливість відкриття спрощеної процедури за заявою кредитора від поведінки боржника, оскільки подання відзиву боржником визначено як умову відкриття провадження. Це створює процесуальну залежність кредитора від позиції боржника. Що, за умови істотного обмеження права на касаційне оскарження, погіршує становище кредитора у процедурі.
Адже рішення щодо визнання або невизнання кредиторських вимог підлягають перегляду лише в апеляційному порядку та фактично не можуть бути оскаржені в касації.
3. Некоректний підхід до банкрутства ФОП. Виведення ФОП із процедур неплатоспроможності фізичних осіб і переведення їх у спрощену модель банкрутства змінює саму логіку підходу до цієї категорії боржників: від соціально орієнтованої до суто економічної. За відсутності обов’язкового професійного супроводу це може одночасно послабити як захист ФОП, так і ефективність механізмів відповідальності, створюючи ризик дисбалансу інтересів.
Крім того, законопроект пропонує заходи, які мали б дисциплінувати боржника, наприклад перехід до процедури визнання фіктивного банкрутства, що матиме наслідком необхідність відшкодувати збитки кредиторам, та застосування заходів процесуального примусу за надання неправдивої інформації. Але вони є непереконливими за відсутності чіткого унормування.
Загалом законопроєкт є важливим кроком для малого бізнесу, однак потребує доопрацювання із залученням професійної спільноти, щоб спрощення процедури не відбулося на шкоду ефективності правового захисту та балансу інтересів сторін.
Олена Волянська, партнерка, ексклюзивно для mind.ua.
Iншi Публікації
