Санкції та банкрутство: колізії законодавства, судова практика та виклики для бізнесу

08.01.26

Повна версія статті доступна у форматі PDF Eurofenix #102 Ukraine.

Повномасштабна війна спричинила безпрецедентне розширення санкційних інструментів в Україні. Санкції стали механізмом захисту національної безпеки, проте їх застосування створило правові колізії у сферах, що традиційно мають власну логіку регулювання.

Зокрема у сфері неплатоспроможності, яка побудована на принципах балансу інтересів кредиторів, прозорості розпорядження активами та їх ефективного використання. Санкційні режими у низці випадків конфліктують із особливостями процедур банкрутства, фактично паралізуючи окремі справи та позбавляючи їх економічного сенсу.

Ця стаття аналізує ключові конфлікти між санкційним законодавством та Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ), наслідки для учасників ринку та прогнози подальшого розвитку.

Основними проблемами ми бачимо:

неможливість завершення процедур банкрутства боржників, власники яких знаходяться під санкціями та неможливість погашення боргів перед кредиторами;
законодавчі обмеження щодо погашення боргів перед підсанкційними кредиторами
недобросовісне використання процедур банкрутства для перешкоджання реалізації санкцій;
криміналізація обходу санкцій без врегулювання правових колізій між різними нормативними актами, що створює підвищені ризики для арбітражних керуючих.

Санкції застосовуються в Україні відповідно до Закону України «Про санкції» (далі – Закон про санкції) та можуть бути запроваджені проти іноземної держави або юридичної особи, або юридичної особи під контролем іноземної юридичної або фізичної особи, іноземців, осіб без громадянства або суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Види санкцій, які впливають на процедури неплатоспроможності:

Види санкцій, які найсуттєвіше впливають на процедури неплатоспроможності, — блокування активів та стягнення активів у дохід держави.

У сучасній судовій практиці при вирішенні санкційних спорів застосовується принцип «зняття корпоративної вуалі», відповідно до якого складність корпоративної структури групи не перешкоджає встановленню фактичного контролю підсанкційної особи та поширенню санкцій на відповідні активи. Таким чином, активи можуть бути заблоковані навіть на віддалених рівнях структури, якщо доведено реальний вплив підсанкційної особи.

Після початку повномасштабної війни держава запровадила винятковий вид санкції — стягнення активів у дохід держави. Ця санкція застосовується виключно Вищим антикорупційним судом. Практика ВАКС демонструє послідовний підхід до визначення контролю: суд аналізує як прямі, так і опосередковані механізми впливу, а інколи навіть поведінку та економічну логіку групи, що підтверджує реальний контроль. Такий підхід має важливе значення і для бізнесу, і для потенційних інвесторів, адже активи можуть бути вилучені навіть тоді, коли формальні звязки не пов’язують компанію з підсанкційною особою.

Санкції VS Банкрутство

З якими проблемами українські юристи та арбітражні керуючі стикаються в процедурах банкрутств підприємств, у зв’язку із застосуванням санкцій?

Підсанкційний боржник у процедурі неплатоспроможності

Кредитори боржника-банкрута можуть отримати кошти для погашення вимог двома шляхами: (1) в процедурі санації через поступове відновлення роботи підприємства із використанням його активів або реалізації частини його майна, (2) після продажу майна підприємства на аукціоні в процедурі його ліквідації.

Але, якщо до банкрута (його власника) державою були застосовані санкції у вигляді блокування або вилучення активів, то використання та розпорядження його активами заборонено. Відповідно шлях до відкриття процедури санації або початку процедури ліквідації закрито.

В силу цього не можуть бути погашені кредиторські вимоги банкрутів, в т.ч. великої кількості банків, які у минулому надали кредитування таким боржникам та прийняли активи у заставу.

На сьогоднішній день, суди України однозначно визнають пріоритет санкційного законодавства та виносять судові рішення, відповідно до яких констатується факт неможливості продовження процедур банкрутства.

Так, розглядаючи скаргу забезпеченого кредитора у справі №922/1734/24 суд встановив відсутність порушень у діях ліквідатора, який не здійснював продаж майна боржника для погашення вимог кредиторів, оскільки реалізація майна підсанкційного боржника є неможливою.

Верховний Суд України відмовив у перегляді цього рішення. Аналогічні рішення приймаються українськими судами і в інших подібних справах.

Але чи є це економічно виправданим та законним?

Як відомо, санкції не є видом покарання чи відповідальності. На думку Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 06.07.2023 у справі №9901/376/21, санкції носять характер обмежувального економічного заходу стосовно осіб, які несуть загрозу національним інтересам України.

Відповідно до ст. 59 КУзПБ з моменту винесення постанови про визнання боржника банкрутом повноваження органів управління банкрута припиняються, члени виконавчого органу звільняються, припиняються повноваження власника. Відповідні функції покладаються на ліквідатора банкрута, який призначається судом та виконує свої функції незалежно.

Отже, з моменту ліквідації де-юре розривається зв’язок між підсанкційним власником та підприємством. Відповідно, подальші санкційні обмеження стосовно майна боржника для досягнення легітимної мети санкцій виглядають невиправдано. Порушується право добросовісних кредиторів на повернення боргу та не досягається економічна мета банкрутства.

Підсанкційні кредитори

Іншою проблемою в справах про банкрутство із підсанкційними учасниками є законодавча невизначеність щодо погашення вимог на користь кредиторів, які опинились під санкціями, або є пов’язаними з російською федерацією.

Суми, які належать таким кредиторам від боржника є заблокованими, та стосовно них діють ті ж обмеження, про які ми говорили вище.

Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду від 17.06.2025 по справі №909/130/24 є обмеженим право таких кредиторів на ініціювання процедури банкрутства, оскільки, на думку суду, у такому випадку метою банкрутства є виведення активів, а не захист законних інтересів.

Слід також згадати, що Постановою Кабміну «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації» №187 від 03.03.2022 запроваджено мораторій на виконання зобов’язань перед кредиторами, пов’язаними з рф.

Застосовуючи цю постанову під час вирішення справи, Верховний Суд у постанові від 30.05.2023 по справі №925/1248/21 дійшов висновку про неможливість виконання зобов’язань перед такими кредиторами, хоч саме право і не припиняється.

Законодавство про банкрутство (ст. 48) обмежило участь таких кредиторів у роботі зборів та комітету кредиторів, обмеживши їх права голосувати та визначати ключові рішення щодо банкрута, що виглядає логічним та забезпечує захист національних інтересів.

Разом з тим, закон не встановлює порядку дій для арбітражного керуючого щодо розпорядження отриманими коштами, які належать підсанкційному кредитору, їх зберігання та обліку. Це створює додаткові ризики для арбітражного керуючого через потенційну можливість скарг, звинувачення у зловживанні через відсутність чітких правил.

Арбітражний керуючий, який здійснив всі необхідні дії в процедурі банкрутства, не має можливості завершити процедуру, розподілити кошти та припинити юридичну особу банкрута.

Криміналізація порушення та обходу санкцій

До парламенту України Президентом внесено законопроект №12406, яким передбачено посилення кримінальної відповідальності за порушення та обхід санкцій.

Попри те, що цей законопроект є своєчасним, і посилення відповідальності може підвищити ефективність застосування санкцій, за відсутності чіткої межі між належним виконанням процесуальних обов’язків і «сприянням обходу санкцій» виникає потенціал для тиску та зловживань. Отже, експерти відзначають його недосконалість та необхідність збалансування безпеки держави та інтересів бізнесу.

Висновки

Колізії між санкціями та іншими сферами регулювання, зокрема процедурою банкрутства, створюють додаткові передумови для спорів між підсанкційними особами, їх кредиторами та державою Україна.

Це викликає особливу занепокоєність після ухвалення 16 жовтня 2025 року резонансного рішення у справі “ТОВ М.С.Л. проти України“, яким Європейський суд визнав, що запровадження санкцій становило втручання у право власності заявника, яке не відповідало вимогам законності у розумінні ст. 1 Протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини. З огляду на висновки ЄСПЛ практика застосування санкцій в Україні має бути переглянута.

Але ризики існують не лише для України і українських учасників ринку.

Вони впливають на іноземних інвесторів, міжнародні компанії, фінансові установи і транснаціональні групи. У разі відсутності чіткого регулювання, санкції можуть впливати на можливість реалізації активів, задоволення вимог кредиторів, на легітимність правочинів, пов’язаних із передачею активів чи прав вимоги. Це створює додаткові операційні та юридичні ризики в контексті роботи з контрагентами, бенефіціари яких можуть підпадати під санкції або бути пов’язаними із санкційними юрисдикціями.

Управління ризиками

Санкційні режими впливають на бізнес не менше, ніж податкові режими чи корпоративне структурування. Вони вимагають нових підходів до комплаєнсу, управління ризиками, планування угод та структурування інвестицій для уникнення серйозних втрат.

Олена Волянська, партнерка, ексклюзивно для INSOL Europe.